Словяни традиційно розвивали землеробство — провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Воно було орним, але екстенсивним. Ділянки експлуатувалися до повного виснаження, їхня родючість відновлювалася шляхом довготривалого або короткочасного перелогу — залежно від потреб господарства. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII ст. у звязку з поліпшенням кліматичних умов і збільшенням народонаселення. Невідємною складовою обробітку грунтів, особливо в Поліссі, була підсічна система — засіб розчищення нових земель під посіви. Прогрес у землеробстві супроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. На межі нової ери носії зарубинецької культури користувалося деревяним ралом, а черняхівці — плужним ралом із залізним наральником і череслом. У VIII-X ст. збільшуються їхні розміри, вдосконалюється конструкція в напрямі до перевертання підрізаного пласта, збільшується глибина оранки до 10-15 см. Врожаї збирали невеликими серпами, відомі й залізні коси. На VIII-X ст. припадає масове використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність хліборобської праці, значно збільшувало якість обробітку землі та спряло освоєнню цілини. Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне виробництво. Провідним у господарському житті східних словян було залізне ремесло добування заліза та його оброблення, що одно з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент залізних виробів, їх досить високий технічний рівень. Давньословянським металургам була відома сталь та різні способи її виплавлення. У VII-IX ст. у словян зявляються спеціальні поселення металургів. Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської — із сірої глини за допомогою гончарного круга. Починаючи з II ст. н.е., гончарне виробництво стає масовим, орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась черняхівська кераміка кожна обпалювальна піч могла одноразово пропустити близько сотні виробів, їй була притаманна висока художня якість в оформленні керамічних виробів. Керамічні вироби прикрашалися вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а й магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного мистецтва.Важливе місце у виробничій діяльності словян займала деревообробна справа. Археологічні знахідки дають підставу вважати, що токарний верстат, зявившись у III-IV ст., вже не зникає з виробництва. Деревооброблення досягло високого рівня спеціалізації в галузі будівельної та столярної справи.У середині І тис. н.е. значного розквіту набула ювелірна справа. Асортимент виробів сягав сотні найрізноманітніших предметів, що вписуються в коло євразійської групи ювелірного мистецтва. У VI-VII ст. зявляються виїмчасті емалі, пальчасті фібули, застосовуються складні технології: чернь, зернь, філігрань, інкрустація, різні види позолоти. Поряд із штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі із золота та срібла, виконані в складних технологіях. Особлива сторінка духовної культури словян — міфологія. Життя словян великою міроюзалежало від природних явищ. Вони обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. У східних словян-язичників не було храмів. Деревяні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у словян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро і щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою.Після прийняття християнства у словян новий рік збігся з Різдвом і Святками. Люди складали колядки — пісні-побажання, ворожили про майбутній врожай і долю, дівчата мріяли дізнатися імя свого судженого. Давні словянські свята дійшли й до наших днів — Коляда, Івана Купала, зустріч весни.
Язичниство. Язичництво — це загальне позначення дохристиянських політеїстичних багатобожних релігій на відміну від монотеїстичних однобожних — християнство, лягоме панство. Язичництво давніх словян давно привертає пильну увагу дослідників. Однак жодну з сучасних реконструкцій світу давньословянських вірувань не можна вважати остаточно доведеною. На те існує декілька причин. Перша і, здається, найважливіша полягає в тому, що протягом тисячоліття від прийняття християнства церква ретельно викорінювала будь-які сліди язичництва з життя та побуту народу. У першу чергу, це стосувалося матеріальних памяток тогочасної релігійної культури. Протягом століть церква виявляла та нищила все, що нагадувало про колишні вірування. А, подруге,
кожне словянське племя, імовірно, сповідувало своїх богів, культ яких не поширювався на значні території. Крім того, самі племена часто утворювалися і розпадалися, змінювали умови життя, а з ними — і релігійні вірування. Через це загальнословянське язичництво не стало універсальною системою, а лише відображало досвід життя в конкретних природних умовах. Вкрай обмежені відомості про релігійні вірування стародавніх предків словян дозволяють впевнено говорити лише про те, що вони були органічною частиною духовного життя всієї індоєвропейської праспільноти. Разом з іншими індоєвропейськими народами словяни почали шлях розвитку власних релігійних поглядів ще від найбільш примітивних їх форм, серед яких важливе місце посіли тотемізм і анімізм доби мисливського господарювання. Прасловяни обожнювали сили природи, серед яких найважливішими були ті, що зумовлювали річний господарський цикл: уособлювали життєдайні можливості землі й забезпечували її родючість. Сонце сприймалося ними як втілення батьківського начала у світі й ототожнювалося з вогняним теплом, яке, імовірно, повязувалося з образами Даждьбога, Перуна, Ярила або Семиярила Сімаргла. Містичний шлюб Сонця й Землі сприймався як дівчина Лада, Леля, Дана або Мокош, забезпечував майбутній врожай. Прихід зими повязувався із тимчасовим умиранням цих богів, а зимове сонцестояння — з народженням нового Сонця-божича.Уявлення прасловян про три рівні світу — небесний простір, земну поверхню та земні надра, — про зміни, які відбуваються у світі з плином часу, призвели до ускладнення міфологічної моделі світобудови.У релігійних віруваннях стародавніх словян існували дві течії: обожнення природи в різних формах та культ роду.Другу групу становив культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На кожному кроці відчувалася присутність предків дідів, зокрема, під час народин, весілля, смерті. Поклонялися Роду і Рожениці як богам родючості і добрим духам предків, що втілювали творчі сили природи.Словяни мали священні гаї і поклонялися старим ясеням, дубам, липам, ліщині. Під деревами вони здійснювали різні жертвоприношення: поклонялися дуплястим деревам, обвішуючи їх обрусами. У цих гаях стояли ідоли.Наші предки визнавали потойбічний світ, бо вірили, що смерть не здатна перервати людського існування. Мерців палили або хоронили, з ними клали їжу, зброю. У заможних убивали коня, жінку чи невільницю. Насипали пагорби, іноді дуже високі — кургани. За рік улаштовували тризну на могилі з великою пошаною. Проте розповсюдження обряду спалення мерців не могло ототожнюватись лише з воскресінням людського тіла, а стосувалось людської душі, що могла переходити у дерева і птахів, інколи набувати прижиттєвого вигляду. Звичай закликати померлих під час воскресіння природи має символічне значення, бо засвідчує віру в одухотворення світу.Язичництво мало й жорстокі звичаї. З ним повязані різні жертвоприношення, у тому числі й людські. Йдеться, зокрема, про ритуальні вбивства людей похилого віку. Це пояснювалося забобонною вірою в магічність цього ритуалу.
