Трипільська культура, або культура Кукутені рум. Cucuteni, або культурна спільність Кукутені-Трипілля — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис, осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 нині вул. Фрунзе в Києві. Витоки Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв етнонімів, назв з бокуінших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI-XI ст. — Русь; з 1395 р. — Мала Русь; у XVII-XVIII ст. — Малоросія; XIX ст. — початок ХХ ст. — Україна-Русь. Визнання назви Україна уперше згадане у 1187 р. відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим — Малоросія, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім Україна став домінуючим. Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування Русь розповсюдилося на все східне словянство, а Україна пізніше на все українство. Тобто назва Русь сформувалася як спільнословянський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі у назву для утвердження концепції Третього Риму. Що стосується назви Україна, то є декілька пояснень його походження: або від краю — кордону зі Степом, або від слова країна інша версія — край як батьківщина, вітчизна, та ін. Що стосується самоназви українець, то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку. Синонімами виступали терміни козак, козацький народ, одночасно продовжували існувати і старі самоназви руські, русини. Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася самоназва українець. Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити три ключові етнообєднуючі самоназви:
1. словяни словени;
2. руси руські, роси, русичі, русини;
3.українці-козаки. Трипільці Ранній етап. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. Розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. Основою господарства було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю оброб, за допом, мотик, зроблених з рогу оленя, каменю. Урожай збирали з допом, серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали камяними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві 1 місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Середній етап. Племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу. Наземні житла буд. по колу або овалом. Житла мали форму видовженого прямокутника. Плетені деревяні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на деревяному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні посудини, також з глини виробляли культові схематизовані жін, статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. Пізній етап. Розшир, територія, заселена трипільцями. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби вівці, кози. Помітного значення набув кінь Усатове. Складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість зявляється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. Зявляється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з камяною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорноморя та нижнього Подністровя села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін, були асимільовані носіями ямної культури. З точністю не можна сказати, чи були трипільці предками словян. Їхній побут дуже схожий на наш словянський, але й довести спорідненість, не враховуючи теорії про те, що трипільці не були автохтонами на наших землях, просто неможливо.
