Символізм
Виник у Франції наприкінці 60-х років (Бодлер, Верлен, Рембо). Концепція символізму базувалася на ідеях Шопенгауера, Ніцше, які вважали основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану в глибині всіх явищ.
Теоретиками українського символізму були Микита Шаповал (Сріблянський), Микола Євшан, Товкачевський («кожна річ є символом, видимим знаком невидимого й вічного»).
Філософським опертям для українського символізму стали філософська ідея Сковороди – «філософія серця» та його творчість.
Риси:
- заглиблення в світ духовних переживань людини («пейзаж душі « за Верленом) та особлива увага до підсвідомості;
- звернення до вічних образів, символів;
- трагічне протиставлення минущого й вічного, апокаліптичні передчуття;
- культ екзотичних та заборонених тем;
- бунт супроти консервативної моралі; символ як основа творення мистецького полотна.
Представники: Карманський, Пачовський, Лепкий, найповніше – О.Олесь.
