Народництво включає у себе коло понять:А) політична ідеологія (два етапи: «романтичний» – покоління кирило-мефодіївців та «позитивістичний» – покоління Старої громади; в центрі лежала концепція народу як селянства, яке було об’єктом та вищою метою літературної творчості);Б) стиль (від І. Котляревського до І. Франка);В) форма культурної критики, культурний дискурс (кін. ХІХ – теоретичний дискурс І. Франка; вибірковість, тенденційність, замовчування та відкидання того, що не вкладалося в народницьку концепцію).Антинародницька реакція:60-і роки ХІХ століття (ідея «штуки для штуки», наприклад Яків Щоголів);статті Лесі Українки «Малоросские писатели на Буковине» (протиставлення творчості народника Федьковича та молодих авторів – Кобилянської, Стефаника); «Не так тії вороги, як добрі її люди» (полеміка з статтею Франка «З кінцем року» – народ і селянство різні поняття, увага інтелігенції); критика народницького театру (орієнтація на європейський театр Ібсена, Метерлінка);альманах Коцюбинського «Хвиля за хвилею» (орієнтація виключно на інтелігенцію);альманах «З-над хмар і долин» Вороного та дискусія з Франком.Провідним стилем українського народництва був реалізм. У кінці ХІХ століття він набуває нових ознак:письменники більше звертаються до філософських проблем буття;людина осмислюється як складне морально-психологічне явище (високі й низькі поривання);посилення ліричності в прозі (синтез ознак літературних родів);відмова від епопейності;зацікавленість темою міста та його жителів.Досі модернізм – термін не усталений: інколи тлумачиться як синонім авангардизму; як явище, що в час зародження, інтегрувало в собі декадентство й авангардизм; як художній рух, що відмежовується від декадентства й має авангардизм своїм найрадикальнішим виявом тощо.Декаданс(від франц. decadence – занепад) – з’явився в період занепаду реалістичної доби наприкінці XIX століття у Франції. Його особливості: відчуття зневіри, втоми, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. Авангард – це течії у мистецтві, що прагли радикального оновлення змістових та формальних принципів творчості, відмовлялися від канону та попередньої традиції. Шеппард у праці «Проблематика європейського модернізму» розуміє модернізм як «певний корпус відповідей на спостережену кризу»,Джеймсон вказує, що «модернізм був продуктом епохи, яка зазнавала радикальних змін».Адорно розуміє модернізм як діалектику нового. Однак нове в модернізмі є скоріше вічним потягом, устремлінням до нового, ніж новим у певній визначеній формі.Модернізм– це не окрема течія чи стиль, а, за професором Наливайком,  «специфічний умонастрій кінця віку».Ортега-і-Гасет сказав, що модернізм є «мистецтвом витончених відчуттів та інстинктивного артистизму». Саме поняття «модернізм» в українській культурі з’являється на початку ХХ ст. (стаття «Епілог Генріка Ібсена», де модернізм асоціюється з декадансом та відкидається). Надалі маємо не розрізнення термінології у Лесі Українки. Вона у статті про польську літературу змішує поняття натуралізм, декадентство та модернізм. Пізніше намагається розрізнити явища символізму та декадансу.