Збірка «7 казок»"
“Сім казок” – це не просто сім оповідок про буденні події. Жанрова палітра збірки розмаїта, проте це різноманіття підпорядковане певним внутрішнім закономірностям розвитку художнього світу. Міра “казковості” творів від початку до кінця збірки поступово зменшується.
Жанрово-стильова тенденція скерована від полюсу умовно-алегоричного, казково-фантастичного до полюсу реалістичного відтворення соціальної дійсності. Характер художніх узагальнень змінюється відповідно до цієї тенденції: казкові персонажі в оказковленому хронотопі поступово заступаються суспільними типами у конкретно-історичному часопросторі. Структура збірки демонструє саме таку трансформацію методу естетичного відображення реальності. Ось послідовність жанрових модифікацій: філософсько-алегорична (символічна) казка-притча новелістичного характеру (“Рубач”), соціально-політичні сатиричні казки (“Звірячий бюджет”, “Казка про Добробит”), соціальне сатиричне оповідання-казка (“Історія кожуха”), соціально-політичне сатиричне оповідання, близьке до фейлетону (“Свинська конституція”), соціально-політичні оповідання-фейлетони з елементами притчевості (“Острий-преострий староста”, “Історія одної конфіскати”). Отже, збірка – єдине, цілісне художнє полотно, яке поєднує умовно-казкові та реалістично-життєподібні жанрові форми.
Ця книга Франкової малої прози в цілому є сатиричною казкою-притчею.
Твори, що входять у збірку Івана Франка “Сім казок”, об’єднані деякими спільними рисами. Визначальним для них є викривальний, сатиричний пафос. У їх основі лежать реальні події, пов’язані з життям Галичини у всевладному монаршому домі Австро-Угорщини. Відтак провідною темою цих зразків малої прози письменника є тогочасна галицька дійсність з усієюрясногранністю її проблем. Проте засоби і способи змалювання цієї дійсності, сюжетні колізії та образи персонажів у конкретних творах Франкової збірки різні.
Збірку відкриває невеликий прозовий твір “Рубач” (1886) – своєрідний філософський заспів, який, на перший погляд, не зовсім вписується у загальний ідейно-художній контекст “Семи казок”, оскільки цілковито позбавлений сатиричного пафосу, домінантного в інших творах, та стилево зорієнтований на символіко-алегоричне, а не реалістичне мистецьке відтворення дійсності (та й чи дійсності лише?).
Сюжет “Рубача” Іван Франко одночасно розробляв у прозовій і віршовій формах (1886 – поема і прозова мініатюра). Це дало привід О.Білецькому назвати перший твір збірки “Сім казок” “поемою в прозі”. “…Але проза, мабуть, вийшла образнішою і звучить сильніше, ніж вірші” [1; с.139].
Письменник майстерно відтворює найтонші порухи втомлено-напруженої душі головного героя-оповідача і водночас порушує вічноживі філософські проблеми мети, сенсу й цінності життя, самоусвідомлення та самоутвердження людини в суспільстві і навколишньому світі загалом. Ці
проблеми Іван Франко втілює в алегоричних образах, що творяться за принципом метонімії і здебільшого тяжіють до символічності, надаючи творові притчевого характеру. Так, скажімо, О.Вертій уважає, що герой, який заблудився у лісі, “уособлює в собі народ, що не знаходить виходу із скрутного становища, степ – опустошіння душі, хащі – безпросвітні обставини, в яких він живе, чорна скеля, безодня – тимчасові перешкоди, які необхідно подолати” [2; с.164]. Подібно трактує символічні образи твору і Т.Михайлюк: герой твору – символ народу, рубач – “передові сили, які подолавши найрізноманітніші перепони, здатні були зрозуміти сенс
життя і повести за собою інших” [12; с.84], ліс і лісова гущавина – життя з його ускладненнями, степ – спустошення душі, вішальники на шибениці – внутрішні перепони (біль невдач, втома, зневіра). Т.Гундорова дещо по-іншому інтерпретує цей твір. Дослідниця розглядає образ рубача
як одну з частин душі головного героя “Поєдинку”, адже “ці твори не лише подібні жанрово, а й близькі внутрішнім настроєм відстороненого самопізнання, алегорично-притчевою формою” [4;с.96].
