"Борислав сміється"
"Борислав сміється" — один із найвидатніших творів Франка, нове явище в українській літературі другої половини XIX століття. У повісті правдиво розкриваються стосунки між робітниками та капіталістами, показано нестерпне становище народу у 60-70-х роках XIX століття. Автор допомагає нам заглянути в завтрашній день, змальовує зародки революційної боротьби робітників з капіталістами. Персонажі твору поділяються на протилежні групи: робітники, які підіймаються на класову боротьбу, та капіталісти. В основі, повісті лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі.
Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це робітник, який тяжко постраждав під час закладення будинку Гаммершляга. Свій родовід робітник Синиця веде ще з свого діда-прадіда, але він уже здобув деяке класове виховання. Його дуже турбують класова несправедливість, народне лихо. Він вірить, що є якийсь шлях до кращого життя. Саме горе друзів примушувало його шукати шляхи рятунку. Чому саме цей скромний та слабосилий помічник дрогобицького муляра став керівником великого народного руху? Прибувши до Борислава, Синиця вже приніс з собою образу на капіталістів, хоч саме Гаммершляг дав йому роботу після поранення: капіталісти відмовили у матеріальній допомозі. Він розумів, що поодинці, як це робили брати Баса раби, перемогти неможливо, тому шукав шляхи боротьби проти експлуататорів. Під впливом Синиці змінюється світогляд багатьох його побратимів. Поступово у нього визрівала думка, що вказувала на вихід із тяжкого становища: "А що, якби всі ті тисячі людей та змовилися разом: не будем робити, поки нам плату не прибільшать?" Це була ідея організованої боротьби. Він пропонував зібрати загальну касу, щоб були гроші під час страйку, не пускати до міста інших робітників. Пропонував одразу знайти місце, де будуть жити робітники, якщо їх виженут капіталісти зі своїх будинків.
Поступово Бенедьо Синиця перетворився із звичайного побратима на ватажка боротьби проти багачів. Але були побратими, схильні до самосуду — це брати Басараби. З ними разом або за їхніми порадами побратими вбивали дрібних капіталістів. Це був стихійний протест проти утисків та визиску. Але згодом брати Басараби примкнули до Бенедя Синиці, бо зрозуміли, що їхній шлях — за вбивство вбивством — ні до чого не приведе. Своїм стихійним бунтарством, силою ненависті до гнобителів Басараби нагадують нам Чіпку з роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Та як не намагався Синиця разом з побратимами врятуватися, все одно нічого не вийшло: капіталісти забрали всі гроші, роздані робітникам, плату за працю зробили ще меншою. Але навіть після такої кривди багато із побратимів не примирилися: брати Басараби вирішують підпалити, нафтарню Гаммершляга, ставши знову на свій шлях.
У своїй повісті Іван Франко розкрив глибоку красу, духовне багатство простих людей, їх непримиренність до суспільної неправди. Повість "Борислав сміється" і сьогодні служить зброєю в боротьбі за права обездолених трударів.
Роль образу Бенедя Синиці в реалізації ідейного задуму повісті І. Франка "Борислав сміється".
Найвизначнішим твором І. Франка про життя робітників є повість "Борислав сміється". За ідейно-художньою довершеністю і суспільним значенням твір посідає першорядне місце не тільки в творчості письменника, а і в усій українській літературі. 1. Франко з позицій революціонера-демократа поставив і висвітив у повісті найбільш актуальну на той час проблему боротьби праці з капіталом.
Письменник засуджує експлуататорський лад, показує, як зароджуються нові, революційні форми життя, змальовує позитивний образ кадрового робітника.
У реалістичних картинах повісті "Борислав сміється" автор показав неминучість організованого виступу робітничого класу проти експлуататорів. Іван Франко підносить ідею єдності і організованості робітничого класу, ідею революційної страйкової боротьби. Головна ідея повісті з найбільшою силою виражена в образі Бенедя Синиці. Заслуга Каменяра в тому, що він зумів передбачити появу і подальше збільшення кількості таких людей, як Бенедьо.
Скромний, слабосилий помічник дрогобицького муляра став виразником прагнень трудового Борислава, керівником першого страйку. На нафтових промислах він на досвіді переконався, яку кривду терплять трударі: "Бенедьо не раз у важких хвилях задумувався над долею робітників. Зроду утлий і хоровитий, він дуже був вразливий на всякий, хоч і чужий, біль". І тому у Бориславі, наслухавшись про голод і злидні, що мучили робітників. Бенедьо Синиця задумується над організацією боротьби проти капіталістів. Він доходить висновку: якби всі тисячі робітників та змовились разом не працювати на багатіїв, то капіталісти пішли б на значні поступки. Бенедьо вступає до побратимства, але вважає, що метод боротьби, вибраний Андрусем і Сенем Басарабами, є хибний, бо знищиш одного "кровопивцю, а на його місце другий вже давно нагострився". Не помста і індивідуальний терор потрібні робітникам, а порятунок Бенедьо переконує побратимів організувати касу взаємодопомоги для того, щоб допомогти трудящим, які перебувають у скрутному становищі. Маючи таку касу, вони можуть оголосити загальний страйк. Під впливом Синиці інші робітники починають глибше мислити. Його ідеї швидко проникають у робітничу масу, яка щораз більше задумується над своєю долею. Робітники стали менше ходити до шинків, не корилися надзорцям і касирам, загрожували їм, що не будуть більше терпіти кривди. Перша перемога окрилила трудівників. Переможний робітничий Борислав радісно сміявся. Та, використавши недосвідченість людей, капіталістам вдалося зірвати страйк. Бенедьо глибоко переживає поразку: "Кілько він перетерпів в тих двох днях! З яким болем виривав він із свого серця одну за другою золоту надію!" Та герой не впадає в розпач і не втрачає надії. Він. вдумливий і наполегливий, сподівався зібратись із силами і продовжити до кінця розпочату боротьбу. Він говорив товаришам: "Час загоїть усі рани... Ми найдемо в собі силу зачати розбите діло знов наново..."
Бенедьо не схвалював задуму братів Басарабів спалити Борислав. До його думки приєднались старі робітники Стасюра і Матій. Герой твору не пориває з побратимами, лишається з ними до кінця, сподіваючись, стати їм у пригоді, але перестає бути їх керівником.
1. Франко вміло розкриває характер Бенедя, зіставляє його з іншими персонажами, послідовно розгортає події, висуваючи на перший план найголовніші з них. Все це служить письменнику для реалізації його ідейно-тематичного завдання — показу єдності та організованості робітників у боротьбі з капіталістами.
І. Франко виявив велику симпатію до героя повісті. В українській літературі це перший образ кадрового робітника, який виростає в організатора робітничих мас. борця за інтереси робітників.
«Boa constrictor»
Об’єктивний науковий метод зображення письменник поєднує з просвітницькою тенденцією в оповіданні «Ріпник», повістях «Boa constrictor», «На дні», де віра в природну, добру, здатну до морального відродження людську натуру, переважає об’єктивний аналіз психофізіологічного й соціального виродження та вносить утвори елементи моралізаторства, сентименталізму. Важливою ознакою теорії «наукового реалізму» є, отже, просвітницька критика згубного впливу на людину соціального середовища.
«Boa constrictor» можна вважати першою власне натуралістичною повістю в українській літературі. Структуру її визначає особливий психологізм, заснований на елементах самоспостереження психологічній сугестії та аналізі «дрібних, мікроскопічних мотивів психологічних». Важливою ознакою повісті став натуралістичний спосіб зображення, за яким людина в соціальному процесі є жертвою, а сам процес – фатальним і ворожим. Франко міфологізує буржуазний спосіб життя. Символом його стає змій-полоз, уособлення «золотої гарячки», в яку втягнений новочасний буржуа Герман Гольдкремер. При цьому важливу роль відіграє напружена фабула, а також психофізіологічний аналіз свідомості героя. Цей аналіз засвідчує не лише підпорядкування владі золотого полоза-капіталу, а й одержимість манією влади, що символічно (й навіть фізіологічно) проступає у сні Германа про сексуалне оволодіння богинею щастя.
Повість «Boa constrictor» вводила в українську літературу жанрову структуру, не подібну ані до романтичного валтерскоттівського, ані до просвітницького роману виховання, елементи якого наявні в повістях Шевченка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
1907 р. Франко створює нову редакцію повісті. Зображуючи характер і життєвий шлах «галицького капіталізму», він зупиняється, як сам зауважує, на історії «галицького капіталізму взагалі». Його прогресивне суспільно-історичне значення, на думку автора, полягало в створенні ситуації, яка давала можливість «вийти зі старої тісноти та безрадності патріархального життя, пізнати більше світу, розвинути свою волю».
Властиві ранній творчості Франка пошуки адекватного художнього способу зображення нового життєвого матеріалу (побуту ріпників, їхньої пролетаризації й моральної деградації) втрачають на цей час свою гостроту й актуальність. Його цікавить трагізм життя окремої людини та фатальна сила випадковості.
Письменник підкреслює одноплановість характерів, доповнюючи сюжетні лінії, загострюючи їх і навіть надаючи їм аванюрного підтексту. Таке повторне звернення до вже написаного, варіювання його й переосмислення відбивають глибинну філософсько-естетичну системність індивідуального світобачення письменника.
"На дні"
У повісті "На дні" накреслюється свідома критика натуралістичного методу Золя. Український письменник уже в теорії "наукового реалізму" заклав характерну відмінність від натуралістичного методу Золя, доповнивши його просвітницькою "поступовою тенденцією". У повісті "На дні" головну увагу він звертає на студіювання насамперед морально-психологічного досвіду, духовного життя, бувши більше "психопатологом", подібно до Достоєвського, ніж "соціологом", як Золя.
Гуманістична ("поступова") тенденція звучить так само виразно, що й у попередніх бориславських творах, з тією лише відміною, що втрачає абстрактно-просвітницький характер і проймається "нещасною свідомістю" новочасної буржуазної епохи, в якій особливо гостро виявляється роздвоєння суб'єктивного та об'єктивного, ідеалу й дійсності.
Тож соціалістичний характер Франко відтворює з перспективи кризи ідеалістичної свідомості та в зіставленні з моральним прогресом, заснованим на позитивістському ідеалі "людськості". По-своєму драматичну історію зіткнення "верхів" і "низів" Франко подає як твір класицистичного "одноцілого інтересу" і "одноцілого враження". Він вибудовує ряд характерів-противаг, опускає головного героя на найглибше "дно", щоб загострити трагічну колізію, натякає на любовну історію героя, щоб розчулити читача, передає Бовдурові свої міркування й сугестії, щоб домогтися катарсису. Параболічність дає змогу поєднати своєрідну притчу про розбійника з натуралістичною студією.
Письменник проектує самосвідомість "нового" героя — інтелігента Андрія Темери на площину реальності, соціально й морально багатопланової, яка особливо гостро виявлена на "дні" (в тюремній камері). Водночас він диференціює й описує саме "дно" — мешканці камери не лише відрізняються соціально, а й виявляються різними морально-психологічними типами. Усі вони, за задумом Франка, мали представляти цілий "ряд пролетаріїв" — від "інтелігентного" (Андрій Темера) до "найнижче затолоченого" (Бовдур). "Ряд пролетаріїв" відображає ступені соціального відчуження, символізує "пропасть між людьми з людьми". Полюси ряду виявляють трагічну напруженість суперечностей життя й ідеалу, духу та тіла, "вершин" і "низин" людської культури.
Зводячи в одній камері "інтелігентного пролетарія", героя ідеологічного типу, пройнятого ідеями соціалізму, і Бовдура, одного з "найнижче затолочених" цього світу, задля якого жертвує своїм особистим щастям Андрій Темера, Франко аналізує суспільну проблематику насамперед із погляду морально-психологічного. Більше того, він випробовує соціалістичні ідеї, оскільки йдеться про перспективи оновлення й пробудження людських почуттів навіть у таких "людей-звірів", як Бовдур. Франко значною мірою спирається в цьому творі на народницькі й соціалістичні ідеї, засновані на просвітницьких принципах природної доброти, науки й розуму. Прямі авторські звертання, репліки й оцінки оповідача, сумніви Темери попереджають про можливість "повороту" й "неприродність" дещо абстрактних гуманістичних ідеалів соціалізму, про можливе розходження їх із умовами прогресу, а також реальністю й конкретністю живої людської практики (приміром, світом того-таки Бовдура).
Отож, у повісті "На дні", написаній в украй екстремальних умовах, за одну ніч, Франко оповідає про те, як герой, не маючи паспорта, потрапив до тюремної камери й, похвалившися, що має гроші, був зарізаний уночі одним із мешканців "дна", вкрай з деградованим Бовдуром. Повість цікава композиційно, оскільки розмови й діалоги в ній виявляють лише зовнішній зріз подій. Посутньо сюжет розгорнено на рівні свідомості героїв, їхніх думок, спогадів. Франко використовує тут особливу психологічну сугестію слів, зокрема в передачі снів, розмитої грані напівреальності, несвідомих порухів думки.
