Драму «Талан» М. Старицький присвятив Марії Заньковецькій — видатній акторці, яка високо піднесла українське сценічне мистецтво.
У драмі «Талан» М. Старицький ставить і розв’язує з демократичних позицій низку важливих на той час проблем, зокрема таких, як доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення цього суспільства до митця перед народом та боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва.
Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю.
Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів».
Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові. Борючися проти апологетів безідейного мистецтва, мистецтва для розваги, вони захищають основні принципи реалістичного, народного театру, його могутню соціально-виховну роль. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич та інші актори. До належить і молода талановита актриса Марія Лучицька.
У театрі Лучицька веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її трагічний кінець.
У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору.
Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу.
Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.
Тема «Талан»— зображення життя інтелігенції, театру, життєвого вибору служителів мистецтва.
"Не судилось" (1881), написану на основі конкретного випадку. "Факт, що послугував темою у моїй драмі, - зазначав М.Старицький, - факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком… У драмі навіть всі фамілії з малими одмінами, - так замість Ілляшенків - Ляшенки, а решта - ті ж самі".
Під первісною назвою "Панське болото" п’єсу не дозволили виставляти. Висновок Петербурзького цензурного комітету був такий: "Через усю п’єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на це, не зміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їх власниками, здається, на думку комітету, несвоєчасним і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати пристрасну упередженість між вищими і нижчими станами".
Драма "Не судилось" є вершиною критичного реалізму М.Старицького, ввійшла у класичну скарбницю української драматургії.
Дві останні комедії — "Суєта" (1903) і "Житейське море" (1904 р., визначена автором як "протяг", тобто продовження, "Суєти") — драматург назвав "сценами", визнаючи цим належність їх до європейської нової драми. Так, у "Суєті" немає головного героя, і п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дітей, які представляють різні верстви суспільства (хлібороб, учитель, дрібні службовці). Ці п'єси є частинами незавершеної трилогії про взаємини батьків і дітей, інтелігенції й народу, під яким розумілося селянство, про обов'язки й призначення людей мистецтва. Ставиться тут і проблема морального оздоровлення спотвореної цивілізацією людини через повернення її до природи, до хліборобської праці. Письменник висміював дріб'язкове й далеке від високого призначення людини прагнення до багатства, кар'єри й чинів. Він визнавав, що в "Суєті" є елементи фарсу й що вони неминучі в зображенні людей, "хворих суєтою мирською, яка шкодить чесним простим людським відносинам і оддаляє їх од натури", бо "люди заражені суєтством до того, що події їх для розумного слухача здаються фарсом", і посилався на авторитет Гоголя |6, 269].
І. Тобілевич у монолозі Івана Барильченка висловлює й свої погляди на зміст і мету театрального мистецтва: "В театрі грати повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам'яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!" .
У "Житейському морі" сюжет зосереджується навколо долі одного з Барильченків — Івана, актора — професіонала, що вже саме собою (з огляду на стан українського театру) є причиною нестабільності, хаотичності його життя, глибоких розчарувань через невідповідність реальної дійсності його мріям та ідеалам. Цю нестабільність відбиває й композиція твору, сюжет якого часом залежить од випадкових поштовхів і зовнішніх стимулів. Обраний автором прийом дає змогу в роздумах героя висловити свої міркування з приводу багатьох моральних і естетичних проблем; так до твору проникає публіцистичність, притаманна мистецтву межі XIX—XX ст. Етичні акценти п'єси зберігають свою актуальність і донині. Думки автора (які, зрозуміло, стосуються не лише людей театру) висловлює й "домашній філософ" Стьопочка Крамарюк — персонаж складний і глибоко драматичний (хоч зовні — нікчемний), що не так протистоїть Барильченкові, як своєрідно відтінює, віддзеркалює його: "Ви повинні правдою жить і правду говорить усім; а ви боїтесь правди, шукаєте лицемірної приязні від усякої тлі і усім неправдам потураєте, топчете мораль під ноги, у вас бракує мудрості!.. Ви проповідуєте любов, справедливість, всепрощеніє, а самі — розкрашені гроби, в яких повно нечисті усякої..."
