Літературну діяльність О. Кониський розпочав 1858 р. на сторінках «Черниговских губернских ведомостей», друкувався в «Черниговском листке», «Основі», а згодом у галицьких виданнях «Слово», «Галичанин», «Мета», «Правда», «Діло», «Світ», «Зоря», «Літературно-науковий вістник» та ін. У періодичних виданнях умішував літературно-критичні статті, театральні рецензії, етнографічні матеріали, популярні нариси з історії України. Перший вірш «Сирота» опублікував у журналі «Основа» (1861). Як поет починав під впливом Т. Шевченка. Тематика збірок «Порвані струни» (1886), «Вибір з поем» (1901) широка: поет і народ, поезія як духовне самоусвідомлення народу, його життєвих прагнень, прославлення України, тяжке національне й соціальне становище трудівника, свобода і неволя, освіта й наука, засудження фарисейства панів і підпанків, вади буржуазного суспільства та ін. У програмному вірші «Моє бажання» (1862) свій ідеал він убачав не в давньому козацтві, а в боротьбі за незалежну Україну. Поезія «На Тарасовій могилі» (1876) сповнена заклику здобувати «хліб і волю», засівати громадську ниву знаннями та освітою. Ця ідея проймає поезії «Старий», «Удосвіта», «Сиротина».
З великою симпатією О. Кониський змалював образи селянина, хлібороба («Ратай», 1886), показав трагічні картини народного зубожіння («Утоплений», «Каліка», «Сирота», «До Миколи Лисенка»), Ряд творів спрямовані проти панів, псевдо-патріотів, які, прикриваючись гучними фразами, нічого не роблять для народу («Ти любиш, сидячи в хаті», «Філантропія», «Панам лжелібералам»). Домінуючим настроєм лірики О. Кониського були смуток і зажура. Цими мотивами пройняті автобіографічні вірші на тему тюрми, каторги, заслання («Мої кучері опали», «Каторжний», «Я не боюся тюрми і ката», «До моєї матері»). Щиро й задушевно ліричний герой розкриває світ своєї туги, зойк і розпач душі (цикл «Скорбні пісні», 1876 — 1884; «Сподівання», «Коли б!», «Молитись хочу — слів немає»).
Інтимна лірика поета розповідає про нещасливе й нерозділене кохання, вона перейнята журбою, має тонкі, пастельні барви, мелодійність («В ясну ніч у садок», «Очі», «Тобі сусідоньки сказали», «До дівчини», «Зрада»), Такими ж ніжними фарбами змалював картини природи у віршах «Зима», «У селі», «Одна одинока березка стоїть». Поезії «Молитва», «На смерть Тараса Шевченка» (1862) стали народними піснями. В поемі «Острожник» (1867) виведено образ борця, народного захисника, який вірить у пробудження своєї «сплячої» країни. Ряд сюжетів і мотивів є рецепцією Біблії: «Ієффаєва дочка» (1862), «Цар Саул» (1862), «Проповідь на горі» (1886).
