Перші спроби поета підтримували харківські романтики – І.Срезневський, А. Метлинський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко. Однак строгі зауваження до опублікованих поезій В. Бєлінського, які С.Єфремов назвав „суворим привітанням од Бєлінського”, були причиною довготривалої мовчанки поета. Наступні публікації творів поета з’явилися у альманасі „Хата” (1860). Особливо інтенсивними роками поетичної діяльності Я.Щоголіва були 70-90-і роки. У цей час було видано друком дві поетичні збірки – „Ворскло” (1883), „Слобожанщина” (1898), які принесли авторові загальне визнання.
Замилування героїчною козацькою добою, красою рідної Слобожанщини, прославлення працьовитих людей – найулюбленіші мотиви поезії Я.Щоголіва. За повторенням тем 30-40-х років у 70-90-х рр. його часто називали „спізненим романтиком”. Нерідко звучить у віршах поета обурення соціальною нерівністю, знущаннями над людиною, наприклад, „Неня”, „Завірюха”, „Пожежа”, „Бурлаки”, „На могилі”. Названі вірші засвідчують ліризм та епічність творів митця. Епічність тут проявляється у змалюванні тла, на якому розгортаються події, чи пейзажу, процесів праці. Ліричність – в умінні забарвлювати зображуване багатою гамою і почуттів. Для цього поет використовує пестливі слова, зменшувальні іменники, епітети, порівняння та ін.
Окрему групу поетичних творів становить професійно-виробничі вірші („Ткач”, „Кравець”, „Косарі”, „Швець”, „Рибалка”, „Поштар”, „Мірошник”). У цих творах поет максимально повно відтворює процеси праці, з етнографічною точністю називає та описує трудові знаряддя. Улюблені образи Я.Щоголева - поета – чумаки. У віршах, присвячених їм, митець змальовує яскраві картини ( з деталями та подробицями) про їхнє життя.
Значну частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, зокрема Запорізькій Січі. У цих віршах немає оспівування конкретних історичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Орел”, „Запорожець”, „Січа”). Завдяки щедрому використанню деталей, народно-пісенних образів, специфічної лексики Я.Щоголів передає цими віршами романтичне захоплення героїчним минулим. Захоплення козацтвом проходить і через збірку „Слобожанщина”. І це добре видно із поезій „Запорозький марш”, „Хортиця”, „Остання Січа”, „В степу” та ін.
Поезії „Весна”, „Степ”, „Осінь”, „Вечір” із збірки „Ворскло” є яскравими зразками пейзажної лірики поета. Їм властива динаміка звукових та зорових (особливо це стосується кольору) деталей. Майстерно малює поет відповідні пори року у віршах „Весна”, „Осінь”. У вірші „Степ” Я.Щоголів з романтичною наснагою зображує зимовий вечір, оспівує розкішну красу пейзажного українського степу. Особливо багато представлена пейзажна лірика у збірці „Слобожанщина”. „Літній ранок”, „Пісня бурі”, „На зрубі”, „Зимній ранок”, „Травень”, „В діброві”, „Озеро”, „Зозуля”, „Листопад”, „Навесні”, „Гора” та ін. У збірці „Слобожанщина” пейзаж часто служить як алегорія, асоціація. Прикладом може служити поезія „Три дороги”, де юність порівнюється з весною, зрілість з літом, старість з осінню та зимою.
Тонким ліриком проявив себе поет у віршах, присвячених дітям („Баю-баю” із збірки „Ворскло”, „Чередничка”, „Притулок” із збірки „Слобожанщина”.
Перу Я.Щоголева належать також сатиричні вірші. Зразками сатири у збірці „Ворскло” є „Судящий”, „Панку”, „Член”. У збірці „Слобожанщина” – „Чуприна”, „Півень”, „Дочумакувався”.
Зразками інтимної лірики, в якій головним мотивом є кохання, оспівування жіночої краси є вірші „Над потоком”, „Серденько”, „Лист”, „Жадання”, „Не чув”, „Чом не дала долі”. За образами, лексикою та ритмікою вони нагадують народну пісню. Цілком оригінальними із складними художніми асоціаціями є інтимні поезії „Жмуток”, „Дарунок”, „Незабуття”, „До чарівниці”, „До молодої”.
Окрему групу віршів становить релігійна лірика Я.Щоголіва („Ікона”, „Під Великдень”, „Престол”, ”Чернець” та ін.).
Я.Щоголів використовує різноманітні жанри. Він щедро застосовує побутовий малюнок, ліричну медитацію, елегію, пісню, легенду, баладу, притчу. Багато віршів поета тяжіють до жанру поеми.
Я.Щоголів крім коломийкового розміру вільно послуговувався ямбом, хореєм, розмірами трискладової стопи.
Творчість поета високо оцінив І.Франко, назвавши збірку „Ворскло” як книжку „досить значної поетичної вартості”.
Щоголів
у Харкові виходить перша збірка віршів Я. Щоголева — "Ворскло", у якій зібрано було написане від 1846 р. аж до останніх на той час зразків творчості 60-річного автора. Вихід у світ другої й останньої збірки поета — "Слобожанщина" — збігся вже із днем його похорону (помер 8 червня (27 травня) 1898 р.). Друга збірка не так різноманітна темами, як перша, проте в другій, у багатстві варіацій низки провідних мотивів, здобуває виразний і доволі повний вияв своєрідність поетового погляду на світ, нестандартна життєва "філософія" поета, зрештою, саме друга збірка засвідчила не тільки загально високі й визнані вже стильові характеристики поезії Щоголева, а й поглиблення її примітної самобутності. І в першій, і в другій збірці поета читачі різних поколінь, як і фахівці, віднаходили чимало найкращих зразків української поезії. р. його часто називали „спізненим романтиком”. Нерідко звучить у віршах поета обурення соціальною нерівністю, знущаннями над людиною, наприклад, „Неня”, „Завірюха”, „Пожежа”, „Бурлаки”, „На могилі”. Названі вірші засвідчують ліризм та епічність творів митця. Епічність тут проявляється у змалюванні тла, на якому розгортаються події, чи пейзажу, процесів праці. Ліричність – в умінні забарвлювати зображуване багатою гамою і почуттів. Для цього поет використовує пестливі слова, зменшувальні іменники, епітети, порівняння та ін.Окрему групу поетичних творів становить професійно-виробничі вірші („Ткач”, „Кравець”, „Косарі”, „Швець”, „Рибалка”, „Поштар”, „Мірошник”). У цих творах поет максимально повно відтворює процеси праці, з етнографічною точністю називає та описує трудові знаряддя. Улюблені образи Я.Щоголева - поета – чумаки. У віршах, присвячених їм, митець змальовує яскраві картини ( з деталями та подробицями) про їхнє життя.Значну частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, зокрема Запорізькій Січі. У цих віршах немає оспівування конкретних історичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Орел”, „Запорожець”, „Січа”). Завдяки щедрому використанню деталей, народно-пісенних образів, специфічної лексики Я.Щоголів передає цими віршами романтичне захоплення героїчним минулим. Захоплення козацтвом проходить і через збірку „Слобожанщина”. І це добре видно із поезій „Запорозький марш”, „Хортиця”, „Остання Січа”, „В степу” та ін.Поезії „Весна”, „Степ”, „Осінь”, „Вечір” із збірки „Ворскло” є яскравими зразками пейзажної лірики поета. Їм властива динаміка звукових та зорових (особливо це стосується кольору) деталей. Майстерно малює поет відповідні пори року у віршах „Весна”, „Осінь”. У вірші „Степ” Я.Щоголів з романтичною наснагою зображує зимовий вечір, оспівує розкішну красу пейзажного українського степу. Особливо багато представлена пейзажна лірика у збірці „Слобожанщина”. „Літній ранок”, „Пісня бурі”, „На зрубі”, „Зимній ранок”, „Травень”, „В діброві”, „Озеро”, „Зозуля”, „Листопад”, „Навесні”, „Гора” та ін. У збірці „Слобожанщина” пейзаж часто служить як алегорія, асоціація. Прикладом може служити поезія „Три дороги”, де юність порівнюється з весною, зрілість з літом, старість з осінню та зимою. Тонким ліриком проявив себе поет у віршах, присвячених дітям („Баю-баю” із збірки „Ворскло”, „Чередничка”, „Притулок” із збірки „Слобожанщина”. Перу Я.Щоголева належать також сатиричні вірші. Зразками сатири у збірці „Ворскло” є „Судящий”, „Панку”, „Член”. У збірці „Слобожанщина” – „Чуприна”, „Півень”, „Дочумакувався”. Зразками інтимної лірики, в якій головним мотивом є кохання, оспівування жіночої краси є вірші „Над потоком”, „Серденько”, „Лист”, „Жадання”, „Не чув”, „Чом не дала долі”. За образами, лексикою та ритмікою вони нагадують народну пісню. Цілком оригінальними із складними художніми асоціаціями є інтимні поезії „Жмуток”, „Дарунок”, „Незабуття”, „До чарівниці”, „До молодої”. Окрему групу віршів становить релігійна лірика Я.Щоголіва („Ікона”, „Під Великдень”, „Престол”, ”Чернець” та ін.). Я.Щоголів використовує різноманітні жанри. Він щедро застосовує побутовий малюнок, ліричну медитацію, елегію, пісню, легенду, баладу, притчу. Багато віршів поета тяжіють до жанру поеми. Я.Щоголів крім коломийкового розміру вільно послуговувався ямбом, хореєм, розмірами трискладової стопи. Творчість поета високо оцінив І.Франко, назвавши збірку „Ворскло” як книжку „досить значної поетичної вартоВізьмемо, наприклад, вірш «Неня». Почи-нається він описом-малюнком. Стара, виснажена працею мати поле на городі зілля, коло неї за-снула її дочка, «чорнобрива і вродлива» Маруся. Мати вболіває за долею своєї доньки. Швидко пройде час, її донька вийде заміж і, як мати, колись вродлива і молода, під тягарем важкого селянського життя змарніє, рано постаріє, пропаде, і ніякого порятунку для неї немУ вірші «Завірюха» Щоголів так само змальовує дві хвилюючі паралельні картини. Зимова ніч, хуртовина, «кипить мороз», «вовк по- мчавея по дорозі і завив на перелозі». А в цей час хтось рубав дрова у лісі, а потім нагло все стихло: «Мабуть, там когось не стало». Далі поет подає другу картину: бідна хата, заметена снігом, в якій в таку страшну зимову холоднечу не топилось, а в хаті жінка обгортає в кожушину хвору дитину, чекає не дочекається чоловіка, що вже ніколи не повернеться.З глибоким співчуттям змальовує Щоголів у вірші «На могилі» гірке життя панської наймички, що лишила через нужду у родичів своє немовля, а сама мусила доглядати панську дитину. Коли ж син наймички помер, пані не відпустила її навіть поховати його.
Щоголів
у Харкові виходить перша збірка віршів Я. Щоголева — "Ворскло", у якій зібрано було написане від 1846 р. аж до останніх на той час зразків творчості 60-річного автора. Вихід у світ другої й останньої збірки поета — "Слобожанщина" — збігся вже із днем його похорону (помер 8 червня (27 травня) 1898 р.). Друга збірка не так різноманітна темами, як перша, проте в другій, у багатстві варіацій низки провідних мотивів, здобуває виразний і доволі повний вияв своєрідність поетового погляду на світ, нестандартна життєва "філософія" поета, зрештою, саме друга збірка засвідчила не тільки загально високі й визнані вже стильові характеристики поезії Щоголева, а й поглиблення її примітної самобутності. І в першій, і в другій збірці поета читачі різних поколінь, як і фахівці, віднаходили чимало найкращих зразків української поезії. р. його часто називали „спізненим романтиком”. Нерідко звучить у віршах поета обурення соціальною нерівністю, знущаннями над людиною, наприклад, „Неня”, „Завірюха”, „Пожежа”, „Бурлаки”, „На могилі”. Названі вірші засвідчують ліризм та епічність творів митця. Епічність тут проявляється у змалюванні тла, на якому розгортаються події, чи пейзажу, процесів праці. Ліричність – в умінні забарвлювати зображуване багатою гамою і почуттів. Для цього поет використовує пестливі слова, зменшувальні іменники, епітети, порівняння та ін.Окрему групу поетичних творів становить професійно-виробничі вірші („Ткач”, „Кравець”, „Косарі”, „Швець”, „Рибалка”, „Поштар”, „Мірошник”). У цих творах поет максимально повно відтворює процеси праці, з етнографічною точністю називає та описує трудові знаряддя. Улюблені образи Я.Щоголева - поета – чумаки. У віршах, присвячених їм, митець змальовує яскраві картини ( з деталями та подробицями) про їхнє життя.Значну частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, зокрема Запорізькій Січі. У цих віршах немає оспівування конкретних історичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Орел”, „Запорожець”, „Січа”). Завдяки щедрому використанню деталей, народно-пісенних образів, специфічної лексики Я.Щоголів передає цими віршами романтичне захоплення героїчним минулим. Захоплення козацтвом проходить і через збірку „Слобожанщина”. І це добре видно із поезій „Запорозький марш”, „Хортиця”, „Остання Січа”, „В степу” та ін.Поезії „Весна”, „Степ”, „Осінь”, „Вечір” із збірки „Ворскло” є яскравими зразками пейзажної лірики поета. Їм властива динаміка звукових та зорових (особливо це стосується кольору) деталей. Майстерно малює поет відповідні пори року у віршах „Весна”, „Осінь”. У вірші „Степ” Я.Щоголів з романтичною наснагою зображує зимовий вечір, оспівує розкішну красу пейзажного українського степу. Особливо багато представлена пейзажна лірика у збірці „Слобожанщина”. „Літній ранок”, „Пісня бурі”, „На зрубі”, „Зимній ранок”, „Травень”, „В діброві”, „Озеро”, „Зозуля”, „Листопад”, „Навесні”, „Гора” та ін. У збірці „Слобожанщина” пейзаж часто служить як алегорія, асоціація. Прикладом може служити поезія „Три дороги”, де юність порівнюється з весною, зрілість з літом, старість з осінню та зимою. Тонким ліриком проявив себе поет у віршах, присвячених дітям („Баю-баю” із збірки „Ворскло”, „Чередничка”, „Притулок” із збірки „Слобожанщина”. Перу Я.Щоголева належать також сатиричні вірші. Зразками сатири у збірці „Ворскло” є „Судящий”, „Панку”, „Член”. У збірці „Слобожанщина” – „Чуприна”, „Півень”, „Дочумакувався”. Зразками інтимної лірики, в якій головним мотивом є кохання, оспівування жіночої краси є вірші „Над потоком”, „Серденько”, „Лист”, „Жадання”, „Не чув”, „Чом не дала долі”. За образами, лексикою та ритмікою вони нагадують народну пісню. Цілком оригінальними із складними художніми асоціаціями є інтимні поезії „Жмуток”, „Дарунок”, „Незабуття”, „До чарівниці”, „До молодої”. Окрему групу віршів становить релігійна лірика Я.Щоголіва („Ікона”, „Під Великдень”, „Престол”, ”Чернець” та ін.). Я.Щоголів використовує різноманітні жанри. Він щедро застосовує побутовий малюнок, ліричну медитацію, елегію, пісню, легенду, баладу, притчу. Багато віршів поета тяжіють до жанру поеми. Я.Щоголів крім коломийкового розміру вільно послуговувався ямбом, хореєм, розмірами трискладової стопи. Творчість поета високо оцінив І.Франко, назвавши збірку „Ворскло” як книжку „досить значної поетичної вартоВізьмемо, наприклад, вірш «Неня». Почи-нається він описом-малюнком. Стара, виснажена працею мати поле на городі зілля, коло неї за-снула її дочка, «чорнобрива і вродлива» Маруся. Мати вболіває за долею своєї доньки. Швидко пройде час, її донька вийде заміж і, як мати, колись вродлива і молода, під тягарем важкого селянського життя змарніє, рано постаріє, пропаде, і ніякого порятунку для неї немУ вірші «Завірюха» Щоголів так само змальовує дві хвилюючі паралельні картини. Зимова ніч, хуртовина, «кипить мороз», «вовк по- мчавея по дорозі і завив на перелозі». А в цей час хтось рубав дрова у лісі, а потім нагло все стихло: «Мабуть, там когось не стало». Далі поет подає другу картину: бідна хата, заметена снігом, в якій в таку страшну зимову холоднечу не топилось, а в хаті жінка обгортає в кожушину хвору дитину, чекає не дочекається чоловіка, що вже ніколи не повернеться.З глибоким співчуттям змальовує Щоголів у вірші «На могилі» гірке життя панської наймички, що лишила через нужду у родичів своє немовля, а сама мусила доглядати панську дитину. Коли ж син наймички помер, пані не відпустила її навіть поховати його.
Щоголів
Запорозький марш
Ми прийшли до кошового,
Кажем: волю нам вволи;
Гей, немає ж в нас нічого,
Бо що й мали — пропили!
Загула козацька рада:
Батько волю нам вволив,
Й колихнулася громада
До кордонів з куренів.
Ржуть на волі добрі коні,
Гострі шаблі брязкотять
І шапок верхи червоні,
Як маки, на нас горять.
В небі хмарки не захмаре,
Сонце в променях блищить,
З півдня вітер варом варе,
Тирса в’яне, степ мовчить.
На могилі ворон кряче,
І орли десь клекотять;
Ворон в полі здобич баче,
На бенкет орли летять.
Гей, летіть, орли охочі,
Та пазури нагостріть
Роздирати чорні очі
Тим, кому недовго жить.
Лютий ворог лихо чує;
Зна він, чим годити нам:
Про орлів бенкет готує,
Срібло й злото козакам.
І багаті, і веселі,
Славні славою дідів,
Ми від вражої оселі
Подамося до степів.
Будуть коні у попоні;
Золочені остроги,
З рипом чоботи червоні
І жупани дорогі.
Бачим кадівби з кірцями:
Вік короткий, треба жить!
Хай гуде земля під нами
Й Січа кипенем кипить.
Лірник візьме кобзу в руки,
Вдаре пісню по ладам,
Щоб згадали пізні внуки,
Як жилося їх дідам!
«От і схилишся, і станеш
Ти, моя Маруся,
В тридцять літ уже старенька,
А в сорок — бабуся.
Так і я, моя кохана,
Поки дівувала,
Як той день, була хороша,
Маком розцвітала.
Вийшла заміж — все минулось!
Вийшла та й пропала;
Ізігнулась, ізмарніла,
Навіки пропала!»
А вродлива чорнобрива
Спить собі й не чує,
Як її небога-неня
Плаче та сумує.
У творчості Якова Щоголева є низка поезій, заснованих на народних повір’ях,
казках, переказах про вовкулаків, відьом та русалок, легендах, оповіданнях про
скарби, про цвіт папороті, про нечисту силу: “Лоскотарочка”, “Лоскотарки”, “Ніч під
Івана Купала”, “Рибалка”, “Вовкулака”, “Клечана неділя”, “Климентові млини”, “Гаївки”,
“На полюванні” та інші. Поет творчо обробляє народні легенди, в основу деяких його
поезій покладено розповідь про зустріч головного героя з нечистою силою, але на
відміну від фольклорних версій, Яків Щоголів у своїх віршах порушує більш глибокіПоезії “Рибалка”, “Вовкулака”, “На полюванні” побудовано на народних переказах
про нечисту силу. В основі сюжету – перипетії зустрічі героя з нечистою силою,
подолати яку не вдається. Розв’язка цих творів здебільшого несподівана: рибалка,
який зібрався половити рибу, змушений повернутися додому через появу нечистої
сили; зустріч Павла з вовкулакою паралізувала чоловіка до самого ранку; відтята лапа
в собаки допомагає розпізнати відьму в покаліченій Марійці Гончарівні. Усі дії
відбуваються на тлі достовірних етнографічно-побутових деталей. Перекази про
пошуки скарбів – основа “Климентових млинів”, у яких мірошник збагачується,
знайшовши скарб у подобі червоного півня, але оскільки скарб “клався” на іншого,
мірошник гине. Фольклорні перекази про пошуки цвіту папороті лежать в основі вірша
