Павло Платонович Чубинський – автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна», – відомий український поет, видатний етнограф, фольклорист, географ-краєзнавець.
Народився П.Чубинський на хуторі біля м. Борисполя Київської області 27 січня 1839 р. в небагатій дворянській родині.
Навчався Павло Чубинський у другій Київській гімназії, а згодом у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. У студентські роки відзначавсь великою громадсько-політичною активністю, любив спілкуватися з селянами, у канікулярний час збирав етнографічний матеріал у Переяславі, Золотоноші та інших містах і селах.
Після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету, де відвідував також лекції видатних географів, у 1861 р. Павло Чубинський повернувся в Україну. Але вже у 1862 р. його висилають на 6,5 років до Архангельської губернії за українофільську діяльність та за складання «возмутітєльних» пісень.
В Архангельську Чубинський працює судовим слідчим, бере участь в експедиціях, збирає етнографічний матеріал. Його цікавлять економіка та природні умови Півночі. Результатом спостережень та узагальнень з даних питань стала наукова праця «О промышленном состоянии Севера и мерах к его развитию», яка була опублікована в журналі «Записки для чтения». У 1866 році географічне товариство нагороджує П.Чубинського срібною медаллю за «полезные его труды».
У 1867 р. П.Чубинський зібрав величезний матеріал про торгівлю хлібом на Півночі та про природу Північно-Двінського басейну, пропонує сміливий проект будівництва В’ятсько-Двінської залізниці, про що зробив доповідь у 1868 році на засіданні Географічного товариства у Петербурзі.
Павло Чубинський завжди пам’ятав про Україну. Перебуваючи в Архангельську, він пише нарис про народні правові звичаї в Україні. У 1869 році він приїздить до Петербурга, а пізніше, за клопотанням Семенова-Тянь-Шанського, одержує дозвіл повернутися в Україну і очолити етнографо-статистичну експедицію Географічного товариства до Південно-Західного краю тодішньої Російської імперії. Експедиція під керівництвом П.Чубинського зібрала надзвичайно великий і цінний матеріал (12 томів), але було видано лише 7 томів у 1878 році під назвою «Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край».
За цю унікальну працю П.Чубинського нагороджено золотою медаллю Російського Географічного товариства (1873 р.), премією Російської Академії наук (1879 р.), а також золотою медаллю виставки Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 р.).
З 1873 по 1876 р. Павло Платонович Чубинський працює в Географічному товаристві у Києві, яке згодом було закрито, а Чубинського «как неисправимого и опасного в крае агитатора» було вислано з Києва. За час існування товариства було видано 2 томи наукових праць, створена бібліотека, яка нараховувала більше тисячі цінних наукових видань, а також створено музей, в якому було більше 3 тисяч експонатів.
Прожив П.П.Чубинський рівно 45 років. Помер 26 січня 1884 року. Похований у м. Борисполі на Книшевому кладовищі.
Російський історик О.Пипін понад століття тому про Павла Чубинського писав: «Це був своєрідний талант, людина невгамовної енергії і глибокої відданості своїй справі», а академік Л.Берг назвав П.П.Чубинського видатним діячем Географічного товариства Росії.
Ще не вмерла Україна *Слова: Павло Чубинський
Первісний варіант тексту читайте тут
Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля!
Ще нам, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Як роса на сонці;
Запануєм, браття й ми
У своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим
За свою свободу
І покажем, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізняк
І Тарас Трясило
Кличуть насъ із-за могил
На святеє діло.
І згадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,
Щоб не втратить марне нам
Своєго юнацтва.
Приспів.
Ой Богдане, Богдане
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддав Україну
Москалям поганим?!
Щоб вернути її честь,
Ляжем головами,
Назовемся України
Вірними синами!
Приспів.
Наші браття Слав'яне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щоб ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разом всі,
Братчики-Слав'яне:
Нехай гинуть вороги,
Хай воля настане!
32.Співомовки С. Руданського.
Багато поетів зверталися до гумористичного зображення дійсності, адже гумор відіграє величезну роль у житті людини, дозволяє уважніше придивитися до речей, викрити суспільні й людські вади. В окремий жанр співомовки — гумористично-сатиричні віршовані твори — виділилися в творчості Степана Руданського. Твори поета надзвичайно колоритні, бо створені на основі народного гумору, анекдотів, приказок, гуморесок. Автор висміює моральні вади, негативні риси характеру. У співомовці «Пан та Іван в дорозі» розповідається,-як пан хотів ошукати простого робітника, а замість цього сам пошився в дурні. Хитрий пан пропонує з’їсти спочатку харчі Івана, а його припаси залишити на наступний день, але Іван розуміє підступність пана та не дає себе обманути. Так само і з гускою: багатій пропонує лягти спати, а вранці розповісти кожному свій сон, у кого він буде кращий, той і з’їсть гуску. Звичайно, що Іван не вірить йому й цього разу. .Простий робітник не дає себе ошукати, бо він теж не дурний і добре знає нечесну панську натуру. Відчувається симпатія С. Руданського до Івана, який виявляється кмітливішим і розумнішим за пана.
Не менш привабливими є й образи запорожців. Уміння козаків зорієнтуватися в ситуації показує автор у співомовці «Запорожці у короля». Ляхи хотіли принизити запорожців на прийомі в свого короля, тому запропонували їм пригоститися сметаною, аби українці вмочили в неї вуса. Та козаки розуміють хитрощі ляхів і просять спочатку подати їм меду та лише потім, уже закрутивши вуса, із задоволенням дегустують сметану. Автор сповнений гордості за козаків, пишається ними, їхнім умінням відстояти свою гідність.
Так само кмітливим виявляється запорожець у творі «Козак і король». Багатій прийшов до короля просити дати йому воєводство, але король ставить умову: або пан відгадає три штуки (загадки), або король його покарає.
Питання були непрості (скільки зір на небі, де середина світу, про що думає король?), і багатій зажурився, бо відгадати таке не міг. Це запримітив козак і запропонував допомогти. Запорожець хитро відповів на перше й друге питання короля, виявивши неабияку кмітливість і винахідливість так, що навіть «задумався сам король від сего відвіту». На третє ж питання козак дав таку відповідь: «Думаєте, що я пан! Або що за річі? То ті річі, що не пан, а козак із Січі!». Король надзвичайно здивувався, що запорожець такий розумний, був вражений, але дотримав свого слова: подарував багатієві воєводство, «а козака відіслав в золоті додому!» Козак із гумором вийшов, із ситуації, що склалася, допоміг пану, перехитривши короля.
Зміст і композиція гумористичних творів С. Руданського такі ж, як і в народних анекдотах. Стисло й лаконічно викладається одна подія чи комічний випадок, дія розвивається динамічно, розв’язка несподівана, а твір закінчується дотепним гострим висловом. У своїх співомовках автор показав величезний розумовий потенціал представників простого народу, їхній життєвий досвід, мудрість, що виручає в складних випадках.
Віршовані гуморески-співомовки С. Руданського ґрунтуються на штампованих образах народних гуморесок, це унікальне, неповторне явище [4, 83]. Вони свого часу привернули увагу І. Франка. Свої дослідження співомовкам С. Руданського присвятили М. Бондар, П. Колесник, І. Пільгук, М. Сиваченко, Ю. Цеков та інші, бо були вражені бистрим, гнучким дотепом та щирим гумором [5, 118].
Якщо говорити про справді реальний внесок поезії С. Руданського в духовне, ідейне зростання нашого народу, то необхідно акцентувати увагу на співомовках, обєктом яких стало далеке від благочестя й аскетичної стриманості життя духовенства. Кому, як не С. Руданському, поповичу за походженням, людині, яка провела стільки літ в оточенні духівників, яку ретельно готували до попівської карєри, кому, як не йому, було знати істинне моральне обличчя церковнослужителів? І він його малює в усій привабливості. Які ж вони, божі пастирі, з точки зору веселого оповідача? Це малокультурна, брутальна лицемірна публіка, обєднана круговою порукою у звязку зі спільним завданням ошукати віруючих. Ю. Цеков висловив думку, що для С. Руданського немає принципової різниці між духівниками православними, католицькими чи єврейськими. Усі вони плоди одного дерева, що зросло на ґрунті людської темноти і плекалося турботами панівного класу для утримання в покорі трудового люду. Що піп, що ксьондз, що рабин це, по суті, одне й те ж, хоча в деяких співомовках вони і їхня паства конфліктують між собою [9, 161]. Священнослужителі, зображені С. Руданським, не дуже ревні щодо своїх обовязків перед Богом. Як кожного смертного, їх цікавлять, передусім, суто буденні турботи. Їхні думки і зусилля спрямовані не на те, аби благочестивим життям завоювати собі право жити в райських пущах. Їхня мрія на грішній землі забезпечити собі безбідне існування. Ці риси автор втілює в таких співомовках як Сповідь, Там її кінець, Піп на пущі, Піп з кропилом, Піп у ризах, Хто святив?, Страшний суд, Чого люди не скажуть! і ін.
