Основні мотиви байок Леоніда Глібова
За своє життя Леонід Глібов написав 107 байок.
Головна тема його байок - несправедливість суспільного устрою: безправ’я покріпаченого селянства, поміщицька сваволя, продажність суддів, хабарництво чиновників, облудність земства.
Уже в одній із перших байок письменника «Вовк та Ягня», яку Глібов написав в 1854 році, викривалися непримиренні суперечності феодально-кріпосницького ладу, що на той час дуже загострилися.
В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана,безкарність його сваволі, нелюдськість вчинків, зажерливість, примхливість, брутальність. Якщо Ягня - уособлення лагідності, то Вовк - «страшенний та здоровенний» - присікується до Ягняти, рикає на нього, шукає зачіпки, аби тільки надати видимість законності звичайнісінькій розправі. Спроба Ягняти виправдатися наперед приречена на невдачу, бо Вовку ніякі спростування не потрібні: він вирішив з’їсти Ягня - і цього досить. Головний резон його поведінки - «він Вовк, він пан».
Тон і характер розмови, відтвореної в байці, тільки підкреслює сваволю й безсердечність панів. Ось як показана в байці градація звинувачень. Ягня, мовляв, каламутить воду; коли з’ясувалося, що Ягня до води ще й не доторкалося, що якби навіть воно й напилося, то вода збігає від Вовка до Ягняти, а не навпаки, Вовк вигадує нове звинувачення: Ягня провинилося, мовляв ще торік. Коли ж Ягня й це спростувало, - воно ще йроку не прожило! - Вовк каже:
Так, може батька,
Коли не дядько...
Або ж хто-небудь з ваших був...
Спроба Ягняти спростувати й ці звинувачення викликає гнів всевласного Вовка, замість марних пошуків
«законної» підстави, він висуває останній аргумент:
Вовк, може їсти захотів!.. - і Ягняти не стало... Уся ця ситуація дуже яскраво ілюструє порядки, що
існували в тодішньому класовому суспільстві:
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б’є –
Затим що сила є...
Сила байок Л.Глібова в тому, що майже в кожному творі відчувається народна точка зору на зображувані події. Розкриваючи паразитиз, жорстокість панівних класів, байкар протиставляє їм працьовитість і чесність простого люду, показував його моральну вищість, стверджував його місце і роль у житті суспільства.Тематично спорідненим у байках письменника постає викриття чиновницького паразитизму та байдужості, морального застою.Яскравим прикладом цього може бути байка «Мальований Стовп» (1891 р.)
В основі її сюжету, за свідченням осіб, які були в дружніх стосунках з Глібовим, лежить дійсний факт. Один із знайомих Глібова, цілком віддавшись чинавницькій службі, відійшов від життя сучасності, занедбав навіть особисте життя і перетворився в бездушного бюрократа. Але значення байки ширше за відображення окремого факту. Сила узагальнення її така велика, що поширювалась на все чиновництво дворянсько-буржуазної Росії. Створення образу мальованого Стовпа - одна з найбільш творчих удач Глібова. Уже сама назва «Стовп» вказує на соціальний адрес сатири: стовпами держави вважалися великі чиновники, які начебто тримали її на своїх плечах. Ці ретельні служителі самодержавства були відірвані від народу, чужі йому. Алегоричний образ мальованого Стовпа, мертвої деревини без кореня, надзвичайно яскраво і загострено виражає соціальну суть чиновництва. В побутовій мові, як відомо, вживання слова «стовп» у переносному значенні має різко негативне забарвлення - воно є синонімом слів «тупість», «байдужість».
Сучасне і минуле Стовпа становить різкий контраст. Колись «був він деревом, шумів і зеленів», йому «усміхалася червоная калина і степ широкий серце веселив». Ставши Стовпом, він не спроможний відчувати радість життя, став чужим зеленому лісу і тепер самотньо стирчить край безлюдної дороги. Гострота сатиричного викриття в байці чередується з ліричним описом природи. Природа тут живе своїм яскравим повноцінним життям. Біайдужі їй переживання якогось мальованого Стовпа, який перестав бути її частиною. Природа в байці символізує собою народ. Як чужий для неї мальований Стовп, так і чиновництво для народу було чужим.
Ідея байки значно ширша авторського задуму: в образі Стовпа засуджується байдужість до страждань трудового народу, його інтересів і потреб, засуджується відхід від проблем громадського життя.
Реалізм байок Леоніда Глібова
Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки "Малороссийские приказки" 1834 року.
Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.
У байках "Вовк і Ягня", "Вовк і Кіт", "Вовк і Вівчарі" Л. Глібов відтворив безправне становище
покріпаченого селянства. З боку поміщиків воно зазнавало нелюдських знущань.
Автор критикує суспільство, у якому постійно
нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого тусає та ще й б'є.
Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрутство панів у творі "Мірошник". Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо "не гаразд за діло брався". Він не прислухається до порад, самовпевнено відповідає:
- Нехай лиш! Річка - не калюжа;
Води ще стане на весь вік!
Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство поміщиків, показав їх жорстокість та нелюдське ставлення до кріпаків: "А за недогарок вони людей і лають, і мордують". Із презирством говорить він про панів: "Вони се так, бач, хазяйнують".
У байці "Ведмідь-пасічник" Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд,
показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.
Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство, лицемірство, неробство та егоїзм панства. У байці "Цуцик" автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша.
Леонід Глібов своєю байкарською творчістю "зробив значний крок уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками", малюючи реальні картини тогочасної дійсності.
