Під впливом Шевченківського поетичного слова у 50-х роках він розпочав писати українською мовою. Кращими зразками україномовної поезії Л.Глібова стали вірші „Журба”, „Летить голуб понад полем”, „Ой не цвісти калиноньці”, „Зіронька”, „У тихих небесах святих”, „Моя веснянка”, „Nocturno”, „Вечір”. „У степу”. Завдяки глибокій ліричності, тяжінню до народної пісні, чимало його поетичних творів стали народними піснями, романсами. Характерною рисою лірики Л.Глібова є також у багатьох випадках її медитативність. Провідними мотивами лірики поета є оспівування почуття кохання, змалювання картин рідної природи, рідше – соціальні мотиви.
Окрему групу становлять поетичні твори гумористично-сатиричного характеру. Зразками таких віршів є „Горобець”, „Розмова”, „Ярмарок”. Своєрідність цих творів полягає в тому, що автор говорить про негативні явища та факти з метою їх заперечення. З цією метою використовуються комічні прізвища (Пундик, Дереза, Образінін), специфічні образи – алегорії (горобець). За жанровими ознаками інколи важко розрізнити ліричний твір Л.Глібова і байку.
Найбільшим творчим здобутком письменника стали байки. Власне у байках показав себе митець і як поет. Всі байки його (107) поділяються на два періоди: перший – байки 50-60-х років, які ввійшли до прижиттєвих збірок Л.Глібова 1863 та 1872 рр.; другий – твори 80-90-х років, які об’єднані збіркою 1889 р., а також байки поза збірками.
Зразками байок першого періоду є „Вовк і Кіт”, „Мірошник”, „Троєженець”, „Синиця”, „Щука”, „Вовк та Ягня”, „Гадюка та Ягня”, „Торбина”. У названих байках автор часто використовує алегоричні образи хижаків. В образі хижака нерідко виступає вовк.
