пользователей: 21222
предметов: 10454
вопросов: 177450
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


24. Деградація особистості під тиском соціальних обставин (повість Бурлачка І. Нечуя-Левицького, роман "Повія", оповідання "Лихий попутав", "П’яниця" Панаса Мирного).


У визначному творі Нечуя-Левицького, повісті «Бурлачка», подано широку картину загальної пролетаризації села та бідування вчорашніх хліборобів на капіталістичних фабриках.  Тут письменник виразно показує страх і розгубленість патріархальних селян у нових, незвичних умовах виробництва. Вони гостро відчувають свою відчуженість і безпорадність, а фабричні машини здаються їм уособленням ворожої сили. В історії бурлачки Василини письменник втілює свої роздуми про злигодні, бідування і деморалізацію пролетаризованих селян часів початкового розвитку капіталізму. Але він далекий і від ідеалізації села: саме злидні й безземелля «виштовхують» Василину та її подруг з рідних місць, примушують йти на панські бурякові плантації, на суконні та цукрові фабрики. Жорстокість і нелюдськість тогочасного суспільного ладу підкреслюються в повісті особистою трагедією Василини. Знеславлена паном, вона кидає село і йде на заробітки. Горе і відчай штовхають її на слизький шлях. Але дівчину рятує від остаточної загибелі Іван Михалчевський, освічена й чесна людина, фабричний робітник. Цей щасливий кінець особливо підкреслює сумну долю інших бурлак і бурлачок, які так і не знаходять виходу з суспільного «дна» — цього огидного породження капіталістичного ладу.
Доля Василини має певний зв’язок з однією із традиційних тем української літератури, але перед нами вже новий суспільний етап, інші соціальні відносини, оригінальний, глибоко розроблений образ жінки-робітниці, що постає на тлі фабричного побуту. Образ Василини став значним здобутком української прози завдяки своїй соціальній визначеності та психологічній розробці.

В українській літературі перед реалізмом топос протитуції, про який тепер піде мова, був практично нерозроблений. Навіть у „Бурлачці” Нечуя-Левицького Василина завершує своє життя повії, артикульоване доволі побіжно, в законному і щасливому шлюбі, що відверто дисгармоніювало з читацькими очікуваннями. Тому важливо, що той наративний репертуар, який ми зустрічаємо у Панаса Мирного, письменник розробляв синхронно з кращими прозаїками Європи та Росії – Емілем Золя, Гі де Мопассаном, Львом Толстим, а іноді й випереджав їх. Так, роман Мирного „Повія” задумувався ще у 1878 році, а в першій повній редакції був готовий у 1882. Для порівняння: роман Золя „Нана” вийшов друком у 1880, збірка Мопассана „Мадемуазель Фіфі” у 1883, а робота Толстого над романом „Воскресіння” тільки розпочалася у 1889 році. Тому брат, критик і співавтор Панаса Мирного Іван Білик писав до нього в листі: „Ты, повторяю, в малороссийской литературе явление новое – не по приемам, а по мотивам. У тебя социальные мотивы, которых дондеже мы не хотели и не умели изображать. Пыльчиков не ошибается: у тебя вкус французский...” [4, 384].
Цікаво те, що саме тема проституції у різних її варіантах стала лейтмотивом геть усієї творчості Панаса Мирного. Пригадаймо, що першим прозовим твором 23-річного автора було оповідання „Лихий попутав” про дівчину-покритку Варку, яка втопила свою дитину; далі було оповідання „П’яниця” по дівчину Наталю, яку спокусив панич Іван Микитович, і яка потім стає п’яницею, перекупкою і повією. У оповіданні „Лихо давнє і сьогочасне” селянка Марина продає свою дочку Килину паничеві
першої особини — Панас Мирний використав, щоб глибше розкрити внутрішній світло героїні.
Появу нової в українській прозі тими засвідчили Перші повісті письменника — «П’яниця» (1874) та «Лихі люди» (1875).
У обох творах Панас Мирний змалював «зайвих людей», відторгнутих суспільством. При цьому він удався до різкої поляризації героїв. Опозиційні парі персонажів — майже неодмінна прикмета прози письменника. Сюжет «П’яниці» розгортається як історія двох братів Ливадних, Петра і Івана, котрі вийшли з селянського середовища. Однак перший усє вище піднімається щаблями кар’єри, не зупиняючись ані перед чим. Інший — дрібний чиновник, світла душа, талановитий скрипаль — не знаходить собі у складних обставинах. Зазнаючи моральних мук від деспотичного начальства, утративши кохану, Іван занепадає духом, спивається і помирає в шпиталі. Він — «зайва людина». Письменник зобразив «маленьку людину» в пореформеному суспільстві, Яка зуміла зберегти почуття людської гідності, Незважаючи на жорстокі удари життя. Іван Франко зазначав, що із повістю «П’яниця» в українську літературу ввійшов «свіжий й сильний талант».
Коментуючи печальну історію Івана Ливадного, Панас Мирний писавши: «П’яниця рветься до чогось вищого, кращого й якщо гине, то силу дурних умів життя». Цей автокоментар багато чого пояснює в прозі Панаса Мирного: як художника-реаліста його цікавила фатальна сила обставин, що тицьнути на людину, визначаючи її частку. А це один з провідних принципів реалізму, який у творчости письменника — наскрізний. Письменник зображує людину як жертву негуманних й страшних умів.


13.06.2016; 22:51
хиты: 11
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь