З усіх творів І. Нечуя-Левицького найвідомішою є повість "Микола Джеря". У ній письменник створив невмирущий образ селянина-кріпака Миколи Джері, який все своє життя присвятив боротьбі за волю. Ось про нього, Миколу, і піде моя розповідь.
Микола Джеря — син небагатих кріпаків із села Вербівки. Це красивий, молодий хлопець. Його тонкий стан обвивав червоний пояс. А на красивому загорілому обличчі виразно блищали чорні брови. Тонкі риси обличчя підкреслювала біла сорочка та чорна смушкова шапка. Привабливі риси зовнішності Миколи підкреслювали його юність і красу.
Микола — здібний хлопець. Свої здібності проявляв з дитинства. Ще малим хлопцем він зробив скрипочку й сам навчився грати козачка. Ставши дорослим, він захоплюється різьбярством, малюванням, гарно співає. Микола письменний. У церкві він тепер Нимидора тяжко працює. З ранку до ночі. Навіть взимку їхня сім'я повинна відробляти панові. Вони ніколи не мали світлої години. Це викликало протест у душі Миколи. Він сів на лаві і задумався. Він думав про те, чому його Нимидора повинна прясти не собі або йому на сорочки, а комусь іншому.
За думками почались дії Миколи. Тепер це вже не юнак, а зріла людина, яка протестує проти свавілля, гніту. Микола намовляє кріпаків не виходити на панський лан, а йти жати своє жито, бо воно вже осипається. І коли осавула приїхав на поле, щоб повернути Миколу до роботи на панське поле, той вперше замахнувся серпом на пана. За непокору панові Миколу висікли, побили навіть старого Джерю. Ось тут і проявляються риси його непокірної вдачі. Жорстоке поводження кріпосників з селянами ще більше обурило Миколу, який вийшов на панський двір і люто показав кулака.
Після смерті батька Микола ще більше задумався над гіркою селянською долею. Він не міг виконати батьківського наказу "робити мовчки панщину" і почав одверто виступати проти поміщика. А синець на спині його дружини від нагайки осавули ще більше посилив протест Миколи проти пана. За це Бжозовський нахваляється віддати Миколу в москалі. Гірше панщини боялися селяни потрапити в солдати, бо там треба було служити дуже довго. Миколі набридла панщина, і він вирішує втекти на цукроварні на Канівщину. Це не втеча від сім'ї, а вияв протесту проти кривдників.
Зовсім іншим постає перед нами Микола після одного року бурлакування. Він змарнів, поблід, схуд. Його очі так і палали вогнем ненависті до всього, що називалося паном. Умови життя на цукроварнях були нестерпні. Микола не мовчить, а сміливо заявляє управителю про погане харчування бурлаків, про низьку платню. А коли дізнається, що пан Бжозовський не залишає вербівчан у спокої, то намовляє товаришів побити пана. Всю лють виливає Микола на панові. Навіть панський годинник розбиває, бо вважає, що це кров кріпаків. Смерть Петра Кавуна, товариша Миколи, ще більше загартовує його характер. Вимагаючи зароблені Петром гроші у посесора на похорон товариша, Микола не схиляється перед Бжозовським, як раб. У розмові та поведінці Миколи відчувається людська гідність.
Бажання здобути жадану волю погнало Миколу аж на херсонські степи. Він з однодумцями довго поневірявся По степових селах. Знайшовши постійну роботу аж на Акерманщині, Микола залишається таким самим непримиренним борцем за волю. Він рішуче виступає проти несправедливих дій отамана рибалок Ковбаненка, мужньо поводиться на суді, коли за наказом Бжозовського його заарештовують як втікача. Микола не вагаючись стоїть за правду і після повернення в рідне село, хоч йому загрожують в'язницею. Двадцять років пройшло, поки Микола отримав волю. Глибоку ненависть до своїх гнобителів зберіг він до кінця свого життя. Перед нами людина, яка пройшла складний життєвий шлях, не втративши людської гідності і сміливої вдачі, залишившись назавжди незламним борцем проти кріпосницького гніту.
Селянин Чіпка Варениченко міцно цементує доволі складний сюжет роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".
Його образ подається в еволюції. Автор розповідає нам не тільки його біографію, але й його родовід. Ми бачимо, що історія народження Чіпки незвичайна. Це дитина гріха. Його батько був байстрюком сина шляхетного генерала Володимира Семеновича й кріпачки Уляни, одружився з його матір'ю, уже маючи сім'ю в інших краях. З самого дня народження Бог наклав на Чіпку гріховну печатку. Чи може вирости з цієї дитини щось путнє? Мабуть, могло.
Від природи Чіпка був добрим і діяльним, розумним і енергійним, з розвиненим почуттям людської гідності. Він невтомний шукач правди, чуткий до чужого горя, готовий виступити проти будь-якої соціальної кривди навіть тоді, коли це його безпосередньо не зачіпає. У моменти особливих душевних потрясінь, викликаних повсюдним пануванням кривди, Чіпка приходить до таких в основі своїй революційних думок: "Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — увесь цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!" Ці слова свідчать про загрозливу зміну в характері Чіпки.
Чіпку образили, відібрали найдорожче — землю, і перед ним захитався світ. Він сповнений ненависті до кривдників, але ця ненависть стихійна, не освітлена політичною свідомістю і приречена на поразку. Вона засліплює героя, руйнує його власне "Я".
У його серці більше немає ні любові, ні поваги, ні співчуття до матері. Десь канули у небуття кохання і ніжність до дружини Галі. Його більше не хвилюють страждання цієї жінки із ніжною і тонкою душею. Його не торкнулося навіть її самогубство.
Він був засліплений, його очі були залиті чужою людською кров'ю. Ненависть призвела його до того, що він почав грабувати уже не багатших за себе, а рівних собі, людей, що потом і кров'ю наживали своє добро.
Поступово Чіпка зовсім втрачає людську подобу, він вирізав усю родину Хоменків, і тільки маленька дівчина чудом врятувалася.
Трагічний образ Чіпки дає нам зрозуміти, що ні при яких негативних суспільних обставинах, об'єктивних чи суб'єктивних, людина просто не має морального права забувати про те, що вона перш за все людина, інакше вона перетворюється в хижого звіра.
