Проблема нової людини. Зображено село напередодні скасування панщини (1848), проблема українського дворянства, система освіти і виховання. Трактування нової людини у Нечуя-Левицького своєрідне. Це трактування розкривається на образі Радюка і його однодумців – просвітяни, культурники, що обмежуються програмою “малих діл”, дбаючи про національні справи, не заглиблюючись у соціальні причини бідування народу. Ставлення письменника до героя суперечливе. Автор усвідомлює необхідність боротьби проти деспотизму і національних утисків, але побачив можливого борця лише в особі українофіла-народолюбця, методи якого не завжди ефективні. Невлаштованість селянського життя Радюк пояснює неосвідченістю, темнотою, згрубілим впливом тогочасної народної школи, засиллям шинків – це основне зло, на який єдиний засіб – просвіта, а звідси і програма героя – просвітянство.
Поява повести «Хмари». Твір був написаний в 1870-1872 роках і відразу початок похід «по борошнах». Майже сорок років письменник змушений був щось допрацьовувати, так тривало аж до 1908 року.) Переслідування цензурою. (Коли повість вийшла з печатки, цензура вилучила всі гострі питання щодо національного становлення українського народу, а також місце, де гостро й негативно, іноді сатирично описане духівництво й русифікаторська політика самодержавного уряду.)
Головна ідея добутку. Це протест проти насильницької русифікації, соціального й національного гніта з боку царського самодержавства, символом чого й виступають «чорні хмари».
Тема інтелігенції. У повісті художньо змальовані два покоління інтелігенції, які діють у часи посилення національного гноблення на Україні, утиски й заборони її мови й культури.
Світоглядні позиції героїв добутку. По вираженню И. С. Нечуя-Левицького на душі героїв опускаються «чорні хмари» – символ Російської імперії, що забороняє будь-яку індивідуальність: як особисту, так і національну.
Образи «знедолених» у повісті. Це Василь Дашкович і Степан Воздвиженский. Перший – жертва, другий – носій. Дивно, але зустрівшись у молодості, вони, зовсім різні по менталітеті стають товаришами. Також серед «знедолених» є й представники молодого покоління – Ольга й Катерина. На жаль, вони вже сформувалися під впливом псевдообразования в інституті, що скоріше засліпило їх, чим освітило.
Проблематика повести. И. С. Нечуй-Левицький ставить наголос на відсутність у його героїв інтересу до культури й історії народу, бездіяльності, інертності, які ведуть до денаціоналізації. Всі проблеми українця полягали в тім, що він часто віддавав свої нації.
Питання національного відродження. У повісті «Хмари» И. С. Нечуй-Левицький висміює рушійну силу інтелігенції, що уже не здатна повернути втрачене. На жаль, немає! Безодня бездуховності поглинула їх, вони не здатні на боротьбу за суспільні права.
Процес становлення особистості у добутках И. С. Нечуя-Левицького «Хмари» і«Кайдашева сім’я». Головне життєве завдання людини – дати життя самому собі. (Дивлячись на зміст повести «Хмари», можна визначити безліч життєвих ситуацій, які переживає особистість.)
чиПотрібний ідеал у любові? Розглянемо це питання, опираючись на героїв добутку «Хмари». Ольга все думала, що «він не підходить під ідеал… Любила Радюка й хотіла відтягнути час». Радюку не вистачило лише грошей і титулів, які являли величезну цінність для Ольги. Позиція Павла була наступною: «…Катерина більше Ольги підходила під його ідеал ставної й фатальної жінки, …вона б не дозволила своїй голові зарости бур’яном, як буває з жінками.
чи Потрібна воля думки? Простежимо за поступовим розвитком Дашковича. Він так і не створив чогось нового. Переписуючи й заучуючи чиїсь думки, людина не здатна повноцінно розвиватися.
У романі «Над Чорним морем» (1890) відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) звертається до теми української інтелігенції, відкривши нову сторінку в українській прозі. Актор змальовує людей широких, прогресивних поглядів, що своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспективи нового, вільною і розумного буття. Такими, насамперед, є Саня Навроцька й Віктор Комашко, герої роману, справжні подвижники, вірні раз і назавжди обраному шляху, що став "їхнім життям.
_____
Роман “Хмари” – проблема нової людини. Зображено село напередодні скасування панщини (1848), проблема українського дворянства, система освіти і виховання. Трактування нової людини у Нечуя-Левицького своєрідне. Це трактування розкривається на образі Радюка і його однодумців – просвітяни, культурники, що обмежуються програмою “малих діл”, дбаючи про національні справи, не заглиблюючись у соціальні причини бідування народу. Ставлення письменника до героя суперечливе. Автор усвідомлює необхідність боротьби проти деспотизму і національних утисків, але побачив можливого борця лише в особі українофіла-народолюбця, методи якого не завжди ефективні. Невлаштованість селянського життя Радюк пояснює неосвідченістю, темнотою, згрубілим впливом тогочасної народної школи, засиллям шинків – це основне зло, на який єдиний засіб – просвіта, а звідси і програма героя – просвітянство. У повісті «Хмари» И. Нечуй-Левицький зобразив представників двох поколінь української інтелігенції другої половини XIX ст. – Дашковича й Воздвиженського, однаково далеких від проблем простої людини. Життя української інтелігенції показана на тлі характерних явищ кризи, феодально-кріпосницьких відносин і початкового розвитку буржуазних часів, коли активно формувалися нації, гостро поставав питання національної культури.
Порівняно з попередніми добутками в повісті у великій мері показується прагнення письменника розглядати суспільні відносини й конфлікти в сугубо національному, а не в соціальному аспекті. Так, антиподом освічених і чималих українців Дашкевича й Радюка виникає виходець із Тули, кар’єрист, ненависник української мови. Водвиженський, також – пихата салонна дама, виразниця шовіністичних подань столичних дворянсько-поміщицьких кіл, француженка по походженню, удова генерала-німця, який було довірено калічити душі підростаючого покоління українців в інституті шляхетних дівчин, мадам Турман і вже доморослий моральний покруч, кар’єрист Кованько. Носії української ідеї – Дашкович і Радюк душею уболівають за долею України. Однак, погляди головних героїв «Хмар» виявляються в дискусіях, у їхніх просторих самороздумах – практичної ж реалізації задумів, наприклад, Радюка в добутку не показано. Більш того, герой – ентузіаст, злякавшись осуду місцевих панів і панночок, негайно виїжджає на Кавказ. Не логічним здається такий учинок патріота Радюка, але лише тоді, коли розглядати його вчинок поза тодішньою історичною епохою й політичною ситуацією в Україні. Тоді карали за українське слово, за українську книжку, за все українське. Життєва перспектива для Радюка – носія української ідеї – намечалась дуже сумна – висновок або посилання, коли б він залишався й далі в Києві. Звичайно ці факти перебувають поза змістом повести, можливо, через цензурні вимоги, але до такого висновку приводить тодішня історична дійсність. З іншої сторони ми не можемо відкидати факту суперечливого відношення автора до свого героя: він те любується ним, то іронізує над ним, виявляючи недостатність його програми. Звідси можна зробити висновок, що письменник відчував пропасти між мріями Радюка й реальним станом селянства.
Символічний сон-бачення старого професори, що був «народолюбца» Дашковича підводить читача до думки, що в денаціоналізації інтелігенції винні не тільки «чорні хмари», «мутне море», а її власна безпорадність. Отож, герої письменника нерідко виступають скривдженими й винними разом з тим. Характерно, що й сам Нечуй-Левицький коректує судження переляканих обивателів про революційність учинків Радюка з товаришами. «Вишиті сорочки й смушкові шапки злякали місцевих бюрократів. Вони під тієї національної Покривкою бачили щось страшне…». Здається, що дехто з літературознавців безпідставно приписує Радюкову риси революційної молоді. Щирий у своїх симпатіях, він у практичній діяльності залишається здебільшого, як і герої повістей О. Кониського, лицарем фрази, а не справи. Будучи добре обізнаним із кружком ліберальної київської молоді 60- х років XIX ст. письменник в основних рисах передав настрою, відобразив об’єктивно не тільки її пориви, а й слабке розуміння суспільних процесів, життєву незагартованість.Тодішній український читач не звик до таких серйозних добутків про інтелігенцію. Масове чтиво, що складалося тоді із французьких любовних романів, що завжди було популярніше, ніж серйозна, ідейна, інтелектуальна література. Повість «Хмари» стала для української прози явищем, що породило ряд так званих «ідеологічних» прозаїчних добутків. О. Кониський, Б.Грінченко, Панас Мирний стали гідними продовжувачами літературних починань И. Нечуя-Левицького. Повість «Хмари» И. С. Нечуя-Левицького стала колискою українського народницького роману.
У повісті «Над Чорним морем» (1888) герой дивиться на діда Хтодося, осяяного вогнищем, і порівнює його то з Гонтою, то із Залізняком з героїчної поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», то з гоголівським Тарасом Бульбою, спаленим польськими панами... Ось перед хлопцем постає образ зрадника Андрія, сина Бульби, і душа хлопця проймається ненавистю: «Я почуваю в душі, що ненавиджу Андрія й ладен його вбити. Козаки наступають на ворога. Люди падають. Я ладен стати з козаками і битись з ворогами. Почуваю, що ненавиджу ворогів». Розкриттю програмових завдань, які ставила перед собою українська інтелігенція в період розгортання народницького руху, підпорядковані і зміст, і форма роману І. Нечуя-Левицького «Над Чорним морем». Уже перші розділи твору дають можливість відчути духовну атмосферу, в якій перебуває інтелігентна молодь Кишинева й Одеси, знайомлять з ідейними прагненнями і тих, хто тільки-но здобув гімназійну освіту й шукає своїх шляхів у житті, і тих, хто після завершення університетських студій вже має непогано оплачувані посади і все ж не задовольняється бездуховним трибом існування, прагне прикласти свої руки до живого діла. Дія роману охоплює весну й літо 1880 року, і ця точна прив'язаність її до часу дає можливість зіставляти події, змальовувані в творі, з тим широким громадянським рухом, який характеризував суспільно-історичне життя в той рік. Хоч у романі й наявні епізоди, пов'язані з інтимно-особистими взаєминами головних персонажів, проте ця сюжетна лінія підпорядкована основній проблематиці твору – з'ясуванню ідейних прагнень та інтересів молодих ін-телігентів: учителів, службовців, випускниць жіночої гімназії.
Звертає увагу відносно широка освіченість молоді, причому ця особливість яскраво виявляється в розмовах дівчат, які цікавляться питаннями жіночої емансипації, дискутують на теми навчання й виховання в школах. У численних розмовах, які ведуться в середовищі молоді навколо злободенних суспільних, морально-етичних питань, зринають імена не тільки Анакреона, Байрона, Золя, Гоголя, Дарвіна, Спенсера, Майн Ріда, а й Шевченка, називаються його поеми «Катерина» і «Наймичка», згадуються образи героїв з «Гайдамаків» і «Тараса Бульби». Один з головних героїв роману учитель Комашко, розповідаючи про своє життя, формування свого світогляду, ви-роблення громадянських переконань, відзначає зростання національної свідомості: «Я знайшов свою Феваїді, свою Америку – то мій рідний край. Україна й народ. Нам одмежовано клапоть рідної ниви. І будемо працювати на їй і для неї. Що ми доброго зробимо для неї, то зробимо й для людськості, бо ми частка людськості» (5, 174). Уважний читач помітить, що романіст, показуючи відносно широкі літературно-освітні обрії нової молоді, відзначає й винятки. Це дуже помітно в освіченості сестер Навроцьких: якщо Саня обізнана з літературою, з популярними філософськи-ми ідеями часу (а цьому сприяло навчання в класичній гімназії та копітка самоосвіта), то Маня, яка вчилася в приватному пансіоні, крім засвоєного практичного курсу французької мови, більше ні в чому не розбирається, виявляє повну безпорадність у питаннях зі сфери культурно-мистецького життя. Коли, наприклад, зайшла мова про Шевченків «Кобзар», дівчина прямо сказала, що через заборону матері цю книжку не читала, бо вона написана «мужицькою мовою». Обмеженість вихованки пансіону кричуща: в розмові з Комашком вона виявляє нерозуміння елементарних істин, почутий образний вислів про «книгу людського серця» сприймає буквально, гадаючи, що вона, мабуть, «не французька, а англійська, бо так чудно зветься» (5, 266).
У романі порушуються й інші злободенні питання суспільного буття, як правило, пов'язані з гнітючими умовами бездуховності, переслідуваннями властями будь-яких виявів живої думки. Атмосфера переляку, підтримувана царизмом, колоритно передана в одному з епізодів, де старий Навроцький так характеризує животіння обивателя: «А то знаєте, як у нас буває: гм... гм... з панами говори, та й бійся, з товаришами говори половинкою язика; з начальством говори тільки кінчиком язика; чужими говори обачно й стережись...» (5, 251). Таке ж лицемірство й фарисейство переймають від старших і молодші, зокрема виведені у творі Селаброс та Фесенко. Звичайно, письменник прагнув бачити в житті інших молодиків, про що свідчить образ Віктора Комашка. Учитель Кишинівської гімназії за будь-якої нагоди (а роман композиційно побудований на відтворенні зустрічей молоді і в молдавському місті, і в Одесі, де безперервно ведуться палкі розмови на злободенні політично-культурні теми) викладає свою програму громадського обов'язку інтелігенції перед народом. Образ Комашка певною мірою автобіографічний, і все ж у ньому узагальнено чимало рис, властивих і колегам автора під час його вчителювання в Кишиневі. Дослідники (О. Білецький, Н. Крутікова, М. Тараненко) слушно нагадували, що до гуртка кишинівських інтелігентів, очоленого майбутнім автором роману «Над Чорним морем», могли входити вчителі гімназії і по сусідству з нею розташованої духовної семінарії – Л.С. Мацієвич, А.Н. Шимановський, С.Ф. Рожанківський, К.І. Турчаківський, М.А. Ганицький, А.К. Конський, М.В. Василевський та ін. Зрозуміло, цей факт дає підстави твердити про життєву достовірність змальованих у творі подій, а отже, й про реалістичність зображених у ньому картин взагалі.
Людина чесна, принципова, по-громадянському мужня, Комашко сміливо закликає своїх товаришів до праці серед селянства, спираючись в освітній діяльності насамперед на зміст і форму усталеної впродовж віків народної культури. На іронічні закиди Фесенка про «мужицьку» мову й літе-ратуру Комашко дає аргументовану відповідь, що саме народне слово в освіті, навчанні буде зрозумілим для широких мас, саме воно й забезпечить успіх у простуванні селян до загальнолюдської культури. Звичайно, програма Комашка типово народницька: він мріє засіяти рідні лани «золотим насінням просвіти», прагне присвятити себе праці для добробуту «краю й народу». Вчитель розуміє, що особливо важким є початок, але ж комусь треба це зробити: патріотична праця дасть свої наслідки, виростуть нові люди, постануть діячі. Комашко переконаний, що навіть зовні не дуже помітні справи змінять психологію затурканих селян. Він прагне наблизити час, коли зникне ворожнеча між людьми, коли навіть солдати супротивних армій відмовляться вбивати одні одних і випхнуть наперед генералів та дипломатів, сказавши їм: «Стріляйтесь, бийтесь самі, коли маєте смак до війни, а ми підемо додому, до батьків та жінок, до дітей, до плуга, до книжки» .Скажіть, що ж поганого є в такій програмі? І чи не суголосна вона нашому часові, хоч від написання твору минуло сто років. А виявляється, що ідеї, пропаговані І. Нечуєм-Левицьким вустами свого героя, були небезпечними для царської цензури, яка щойно наведені рядки немилосердно вилучала при підготовці твору до друку в четвертому томі «Повістей і оповідань» (1905).
