Небагато часу відвела доля Миколі Кулішу для творчості: складне дитинство, участь у Першій світовій війні, історичні умови існування тогочасної української літератури... Життя митця трагічно обірвалося 1937 року — Миколу Куліша було розстріляно. Проте драматург увійшов у літературний процес не просто як талановитий письменник, а як геній мистецтва слова, нововідкривач у театральному мистецтві.
Із творчого доробку Миколи Куліша чотири твори по праву вважаються шедеврами — це «Мина Мазайло», «Маклена Граса», «Народний Малахій» і «Патетична соната». Перші три були поставлені у театрі Леся Курбаса, «Патетична соната» деякий час йшла у російському перекладі у Москві.
У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуаль ний читач, які є своєрідником підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця. Недарма ж Ю. Лавріненко писав про нього: «Поринути у твори Куліша — це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечки і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить пас на вершини, з яких видно людство і вічність».
Доля українського села і селянина, духовні пошуки української інтелігенції початку XX століття, цінності нової когорти державних службовців, протест у свідомості й почуттях митців, психологічні тенденції в робітничому середовищі, духовний стан столиці й провінції міст, роздуми над шляхами національного розвитку та соціальними перспективами України — ось основний зміст проблематики драматургії М. Куліша. Тільки одна його п'єса була написана на чужому національному ґрунті і вирізняється з-поміж інших. Це п'єса «Маклена Граса», у якій відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. Але чи не можна було б провести паралель між подіями у Польщі й Україні? Отже, можна припустити, що й драму з сучасного польського життя Куліш написав з думкою про долю людини в рідній Україні.
Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обтавинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості.
Перші п'єси М. Куліша, такі як «97», «Комуна в степах», «Отак загинув Гуска», за специфікою своєї побудови та образності продовжували кращі традиції української драматургії. У них драматург переважно зосереджується на проблемах тогочасного села («97», «Комуна в степах»), зображуючи руйнування українського патріархального типу існування, руйнування природних для генетичного українця стосунків та жахливі сцени, породжені голодомором, який був спричинений так званою «хлібозаготівлею».
Крім того, М. Куліш збагатив жанрову палітру української драматургії. Його творча спадщина містить комедії, трагедії, драми. Він розвивав жанри соціально-побутової драми («97», «Комуна в степах»), побутової комедії («Отак загинув Гуска»), психологічної драми («Зона», «Закут»), гротескної комедії-сaтири («Хулій Хурина»), абсурдної трагедії («Народний Малахій»), філософсько-інтелектуальної драми («Вічний бунт», «Мина Мазайло»), алегоричнопсихологічної драми («Прощай, село»), соціально-метафоричної драми («Маклена Граса»).
Отже, проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно «колективізують» і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні.
Драматургія М. Куліша позначена різноманітними культурнолітературними впливами, як-от реалістичний, побутовістський, національно-вертепний, вплив драматургії абсурду, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, символізму. І таке поєднання усього світового драматургійного досвіду виводить українську драматургію на рівень загальноєвропейської і світової. Роль же у цьому Куліша, безперечно, провідна. У його драматургії поєдналися впливи експериментів Шекспіра, Гете, Шоу, Беккета, Флобера, Мопассана, ^тендаля, його сучасника В. Винниченка та інших.
Масштаб таланту М. Куліша невимірний. Недарма ж Лесь Танюк так відгукнувся про нього: «Важко говорити, ким міг би стати Микола Куліш, бо загинув він у самому розквіті сил, загинув, почуваючи в собі могутню потугу творення». Сучасники із захопленням говорили про Куліша, зокрема Лесь Курбас вважав його провідним українським драматургом, підкреслюючи, що до його п'єс треба ставитися як до творів визначного митця. І нам залишається тільки жалкувати, що це плідне дерево було підтято у самому квіту, що українська література не побачила багатьох надзвичайно талановитих творів.
Найвищим здобутком Куліша-драматурга стала «Драмована трилогія». На початку 80-х років письменник приступив до перекладу п'єс В. Шекспіра, що й наштовхнуло його на думку написати оригінальні твори, взявши за зразок художньої форми шекспірівські драми. Як і в п'єсах англійського драматурга, більшість сцен у трилогії подано віршами (п'ятистопним ямбом), а окремі сцени, в яких беруть участь другорядні дійові особи,— прозою. У драмі «Байда, князь Вишневенький» послідовно вжито жіночий вірш, часто білий, а в найважливіших висловлюваннях персонажів — римований.
Якщо Шекспір створив передусім драми характерів (трагедії, комедії чи історичні хроніки), то Куліш — драми ідей; у його трилогії дійові особи виступають не стільки психологічно переконливими образами, скільки символічними носіями певних суспільних поглядів та історичних тенденцій. Але з огляду на те, що кожна з п'єс є не художньою ілюстрацією історичного процесу, а його оригінальним творчим переосмисленням, причому не так у конкретно-історичному, як в історіософському ракурсі, їхній жанровий різновид точніше можна визначити як історіософська драма ідей з трагедійним сюжетом.
У центрі «Драмованої трилогії» — національна та соціальна доля України, її складні взаємини з Росією, Польщею і Туреччиною. Центральний персонаж драми «Байда, князь Вишневецький (1553—1564)», витворений на основі ототожнення героя народно-історичної «Пісні про Байду» з історичною особою — князем Дмитром Вишневецьким, є водночас своєрідною художньою іпостассю самого автора.
Після марних шукань правди в «короля», «султана» та «царя» і гірких розчарувань Байда намагається знайти опору в мілітарних силах народу, в козацтві. У тій власній «взброєній хаті», згідно з Байдиним проектом, знайдеться місце і для тих москвитинів, «в кім іскра правди тліє», і яких романтичний герой-месія веде за собою. В уяві автора «Драмованої трилогії» ідея відродження українських збройних сил була заповітною мрією, в сучасних йому умовах нездійсненною, розрахованою на далеку перспективу.
Крізь призму поступу цивілізації та культури Куліш оцінює козацьку вольницю, відкидаючи в історії не мілітарний дух як такий, а тільки окремі його вияви, не забезпечені належним рівнем культури. Він протиставляє Байду, князя Вишневецького, і Феська Ганжу Андибера як представників різних національних типів історичних діянь — культурницького та руїнницького.
Історичну реальність осмислено з позиції, яка ідеально узгоджує співвіднесеність романтичного стилю й жанру трагедії: універсальна в своїй досконалості особистість, яка, до того ж, персоніфікує й автора, жертвує своїм благом чи й життям заради батьківщини або ж гине внаслідок того, що взяла на себе непосильний тягар. Принципам романтичної поетики не суперечить наявний у цих творах відхід від реальних історичних фактів, але міра такого відходу може виразно характеризувати позицію автора. Близькість до фольклорного погляду на минуле притаманна всім згаданим авторам, та найбільш виявляється в тих п'єсах, сюжет яких ґрунтується на народній пісні ("Бондарівна") чи думі ("Маруся Богуславка"). Осмислюючи реальну складність історичних подій і постатей XVI—XVII ст., "різні аспекти пошуку й утвердження правди", П. Куліш у своїх драмах "намагається поставити проблему всебічно: і історично, і соціально" й розвиває "традицію української романтичної драматургії 30 — 40-х років передусім як драми ідей"
