Він приглядається до мусульманських етичних засад Ісламу.
У релігійно-філософській поемі «Магомет і Хадиза» (1883) автор уславив самовіддану любов Хадизи — дружини-натхненниці Магомета, засновника мусульманської релігії, та його чоловічу вірність і вдячність, а в підтексті проводив аналогії між цим пророком («Благовістителем любви й одради» серед арабів) і собою як речником подібних моральних засад серед рідного народу й між Хадизою та своєю дружиною. «Магомет і Хадиза» – звеличення жіночої любові, що вбачає велич у приниженні. На першому плані в його творчості дедалі частіше постає тема жінки як носія добра і краси.