В українській прозі 40-60 років помітне місце посідають твори Пантелеймона Куліша. Свою діяльність прозаїка він починає циклом оповідань( російською мовою) етнографічно-фольклорного характеру, друкованих під назвоюю " Малодоссийские рассказы " - в альманасі " Киевлянин", 1840 року. На початку 40-х років він пише повість " Огненный змей " та українські оповідання " Циган ", "Орися" та ін.
Всі ці твори виникають на грунті українських народних легенд, казок та пісень. Куліш змальовує окремі етнографічні детелі селянського життя, відтворює постаті народних оповідачів та обставин, за яких вони розказують уявним читачам свої казки та легенди.
Звертання до історичної теми в 30-40-і роки пов'язане з посиленням протесту українського суспільства проти соціального й національного гніту царату, з розвитком національної самосвідомості. Апеляція до героїчного минулого України, особливо до сторінок яскравої історії українського козацтва, допомагала письменникам обстоювати права української культури та мови на існування. Характерним для романтиків було прагнення піднести вільну людську особистість, висловити більш або менш відверті настрої протесту проти феодально-абсолютистських суспільних норм.
В 40-і роки Куліш посилено вивчає історичні джерела, друковані й рукописні літописи, старовинні документи. Влітку 1843 р. він бере участь в обслідуванні архівів у монастирях та інших установах на Київщині. Разом із М. Максимовичем він захоплюється українськими піснями та історичними переказами. Посилено читає історичні романи Вальтера Скотта в російських перекладах, твори Шекспіра і Гоголя. Все це викликає у письменника намір створити художній твір на основі української старовини та фольклору. 1843 р. Куліш друкує свій перший історичний роман російською мовою "Михайло Чарнышенко", или Малороссия восемыдесят лет назад".
На тлі подій XVIII ст., часів підготовки російського війська до походу на Данію, Куліш змальовує сумну долю молодого сотниченка Михайла Чарнишенка. Слід зазначити відразу, що історичні події в романі дуже умовні, накреслені загальними рисами. Головна увага героя зосереджується на романтичних пригодах героя.
Кращі прозові твори Куліша(роман "Чорна рада", оповідання "Орися") відіграли позитивну роль в історії української літератури. Масові реалістичні сцени "Чорної ради", численні історико-етнографічні описи старовинного побуту XVIII ст., стрункість і динамізм композиції, різноманітність персонажів і прагнення до психологізації, а також поетична мальовничість пейзажно-легендарних епізодів "Орисі" - все це належить до надбання української прози.
Отже, рання проза Пантелеймона Куліша є фольклорно-фантастичною або такою, що містить вставні народні легенди, перекази, казкові мотиви фантастичного змісту. Відтак можна ставити питання про те, чим же особливий саме Кулішів підхід до перенесення фольклорної фантастики у літературний текст.
"Перші твори Куліша мають виразно етнографічний характер. Їхній зміст – народні перекази, місце дії – рідний Кулішеві Вороніж”, – писав М.Зеров, підкреслюючи етнографізм прози молодого Куліша і відзначаючи таким чином одну із головних установок автора. Кулішева позиція якомога точнішого відтворення фольклорного першоджерела відома. Адже фольклор є важливою складовою народного життя і побуту, а тому писати про народ реалістично – означає додержуватися і етнографічної правди. П.Куліш використовує фольклорне першоджерело не стільки для його популяризації, як, наприклад, О.Сомов, скільки для якнайточнішого і найповнішого відтворення життя українця. Сам фольклорний текст несе в собі таке смислове, емоційне та естетичне навантаження, що дає
можливість, мінімально опрацювавши, видозмінити його у літературний витвір.
П.Куліш досить точно відтворює народний побут та вірування. Місце дії всіх його ранніх прозових творів – містечко Вороніж із його околицями – письменник описує, послуговуючись місцевими автентичними топонімічними легендами та переказами. Дослідники вже давно відзначили цю особливість Кулішевих творів – навіть організовували етнографічні експедиції місцями, які він змальовував. Зазначимо, що П.Куліш, уводячи в художній зміст своїх текстів колорит рідного краю, не є новатором – це може бути й даниною тогочасній “моді” (Диканька М.Гоголя, Пирятин Є.Гребінки тощо). Врешті, закономірно, що письменник персонажами своїх творів бачив передусім знайомих йому людей – це оживлювало оповідь, робило її більш виразною. І коли Диканька М.Гоголя – назва швидше умовна, дія його повістей не надто очевидно прив’язана до конкретного місця, то П.Куліш якомога точніше відтворює колорит невеличкої частини України.
Отже, П.Куліш однозначно виступав за етнографічну достовірність, точність зображення народного життя у літературному творі. Але навряд чи у цьому варто вбачати тільки прагнення етнографічного реалізму.
Типовим для романтиків є і зацікавлення проблемними психологічними станами персонажів. Можна відзначити характерний для Кулішевих текстів сомнамбулізм чи божевілля головних героїнь (Наталки з оповідання “Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пішевців став” та Марусі з “Огненного змія”), що є наслідком близькості їх до потойбічного світу, світу ночі.
