Свою творчість російською мовою письменниця почала ще в немирівський період, колинаписала низку оповідань («Надежда», «Маша», «Игрушечка»), які ввійшли до збірки «Рассказы из народного руского быта». Тут вона далі розвиває антикріпосницькі мотиви, наближається до сатиричної манери письменників гоголівського напряму в розкритті паразитичного побуту, бездуховності існування дворян-поміщиків, утверджує ідеал свободи.
У творах, написаних російською мовою, Марко Вовчок виявила себе майстром великих прозових жанрів, автором проблемних романів і повістей. Критика ХІХ і ХХ ст. більше уваги приділяла її «Народним оповіданням», однак частина сучасних літературознавців вважає, що по- справжньому новаторськими стали ті твори письменниці, де вона порушує в першу чергу психологічну проблематику. Романи й повісті Марка Вовчка кінця 60-70-х років присвячено насамперед двом проблемам: 1) художнє викриття фальшивого «демократизму» та «лібералізму» тогочасного дворянства, показ їх паразитичного, беззмістовного існування («Отдых в деревне», «Теплое гнездышко», «Глухой городок», «Тюлевая баба»; 2) показ становлення «нових людей», зокрема, переосмислення ролі та місця жінки в громадсько-політичному житті («Живая душа», «В глуши», «Записки причетника», «Жили да были три сестры»). Як стверджує В.Агеєва, саме у так званій феміністичній проблематиці авторка стала предтечею письменниць-модерністок (О.Кобилянської, Лесі Українки, Н.Кобринської). Як стверджує Мирослава Крупка, фундаторкою вітчизняної феміністичної думки можна вважати Марію Вілінську: «вона вперше в українському письменстві поставила ідею емансипації жінки в центр твору». Образи сильних, вольових жінок, які пробують самі розпорядитися своїм життям всупереч найнесприятливішим обставинам, представлені уже у деяких українських текстах («Три долі», «Ледащиця»). Психологічно глибше і повніше такий образ розкривається у романах «Жива душа» (1868) та «В глушині» (1875), що є певною мірою автобіографічними. Марко Вовчок моделює у цих творах образ нової жінки – цілісної, рішучої, цілеспрямованої, здатної долати обставини та опір середовища, втілювати свої переконання. Головну героїню в обох випадках названо Марією, а сюжет розгортається як історія виламування молодої дівчини з гнітючого, принизливого, нівелюючого патріархального середовища і – виходу на нелегку, тернисту, але власну дорогу. За спостереженням В.Агеєвої, обидва романи до певної міри є пародією на історію казкової Попелюшки. Тут розгортається мотив відмови від вигідного заміжжя, уміння і готовність жінки самій розпоряджатися власним майбутнім. Адже головні героїні – бідні безприданниці, що
живуть у родичів. Їм весь час нагадують про залежність, про обов’язок бути вдячною і пророкують
нещасливе заміжжя, сіру буденність, наперед визначену самим суспільним статусом. Проте
знаходиться казковий принц – багатий наречений, із передовими поглядами. Але героїні Марка
Вовчка відкидають щедрий дарунок долі. Для цих мислячих, цілеспрямованих дівчат традиційний
«жіночий» світ між вітальнею і кухнею затісний. Маша у «Живій душі» йде з тітчиного дому, щоб
самостійно заробляти на життя. Їй непросто, але вона мужньо сприймає всі труднощі (наприклад,
продає прикрасу матері, щоб винайняти квартиру). Марко Вовчок не сприймає традиційного
становища жінки, це ілюструє історія заміжжя і глибокого розчарування амбітної красуні Агнеси,
подруги Маші. Вона доклала неймовірних зусиль, щоб стати дружиною і господинею дому. Але
очікуваний рай обернувся нестерпною нудьгою вдвох і дріб’язковими інтригами. Мані з роману «В
глушині» також вистачило мужності покинути свою рожеву дівочу вітальню, щоб відчути
манливість нелегкої дороги в широкий світ, де її не оберігатимуть як порцелянову статуетку, але
й – не поневолюватимуть. Головний герой Володимир Хрущов, молодий чоловік, поступовість і
ліберальність закінчується якого якраз на жіночому питанні, бо пов’язати своє життя з
самостійною не патріархальною жінкою, попри кохання, він виявися нездатним.
Таким чином, аналіз прози Марка Вовчка засвідчує, що феміністичні тенденції, які виразно
окреслилися в літературі модернізму, пов’язані з традицією, закладеною Марком Вовчком. І в
обстоюванні права жінки бути самій собі ціллю Марко Вовчок часом була навіть рішучіша й
послідовніше, ніж модерні авторки.
