10. Сутність процесу виховання. Його психологічні механізми і умови.

Виховання - це явище педагогічне, це предмет вивчення педагогіки. Проте педагогічний процес тоді позитивний, коли базується на даних психології. Тому у психології вивчається психологічна сторона виховного процесу. Ефективність виховного процесу залежить від розуміння сутності розвитку особистості.
Довгий час на виховання дивилися як на процес передачі досвіду від старшого покоління до молодшого. Це неправильно. Досвід здобувається у власному житті та діяльності. Визначення виховання, як керівництва і управляння розвитком особистості, головним чином її моральної сфери, також застаріле, оскільки представляє суб'єкт-об'єктний підхід, який ми критикуємо, вимагаємо полісуб'єктного підходу, коли вчитель і учні виступають рівноправними суб'єктами процесу виховання.
Отже, виховання - це процес взаємодії педагога та учня (співробітництво), в результаті якого формуються позитивні якості, властивості особистості і в першу чергу моральної сфери. Правильно буде також визначати виховання як створення педагогом сприятливих умов життя і діяльності дитини, в яких вона набуває позитивних якостей, властивостей.
Психологічні умови, механізми та фактори формування властивостей особистості, їх врахування у виховному процесі
1. Особистістю дитина не народжується, а стає в процесі життя, діяльності. Формування особистості починається рано. На кожному віковому етапі виникають свої особистісні новоутворення. Тому виховний процес потрібно будувати так, щоб він забезпечив максимальний розвиток особистості на кожному віковому етапі, використовувати можливості віку, тобто сензитивність цього періоду.
2. На формування якостей особистості вливають різні зовнішні фактори і особливо спілкування і референтні для дитини особи, групи. Тому слід знати, хто є референтною особою, групою і впливати через цих осіб або попереджати їх вплив, якщо вони антисоціальні.
3. В особистості всі якості, властивості, риси тісно між собою пов'язані і набувають свого значення (позитивного чи негативного) з залежності від зв'язку з іншими якостями, особливо з моральними. У вихованні  слід формувати особистість в цілому, всебічно, при головній увазі до моральних якостей, властивостей.
4. Розвиток особистості залежить від того, як співвідноситься самооцінка і рівень домагань дитини з її реальними можливостями. Неадекватний рівень домагань та завищена самооцінка веде до ефекту неадекватності, який проявляється в агресивності дитини, жорстокості, схильності до
правопорушень;  або сором'язливості,  невпевненості, закомплексованості. У вихованні слід забезпечити формування адекватної самооцінки і рівня домагань відповідних можливостям.
5. У вихованні зміст, методи, прийоми повинні бути відповідними вікові та індивідуальним особливостям дітей.
6. Головне для виховання - це така організація життя, діяльності дітей, в яких вони набували б досвід моральної, суспільної поведінки, тому що подача знань про те, як слід робити, що не можна - не достатньо дієва. Вона не формує звичок та рис особистості. 7. Для розвитку особистості вирішальне значення мають мотиви. Мотиви штовхають на здійснення певних вчинків, на певне ставлення до себе і до оточуючих.