Проблема співвідношення навчання (виховання) і психічного розвитку є однією із центральних у психологічній науці. В залежності від розв’язання цієї проблеми можна виділити декілька підходів:
- Психологи женевського напрямку на чолі з Піаже заперечували залежність циклів психічного розвитку від навчання. Вони вважали, що навчання і розвиток є ніби роздільними незалежними процесами. На думку вчених цього напрямку, навчання виступає зовнішнім процесом, який повинен певним чином узгоджуватись з розвитком, проте воно не бере активної участі у розвиткові, нічого в цьому розвиткові суттєво не змінює, а повинно пристосовуватись до розвитку і використовувати його надбання для навчальних цілей. Розвиток же психіки залежить, в першу чергу, від такого фактору як дозрівання організму і проходить свої цикли незалежно від навчання. Це означає, що розвиток іде попереду, а навчання ніби надбудовується над ним. Видатний вчений Виготський, критикуючи такий підхід, підкреслював, що з позиції даної концепції навчання орієнтується на вчорашній, а не на завтрашній день розвитку і плентається в його хвості.
- Представники біхевіоризму Уотсон, Торндайк, Скіннер зводили розвиток психіки до навчальних надбань, тобто по суті ототожнювали розвиток і навчання. На їхню думку, розвиток являє собою накопичення навичок, реагувати певними способами на відповідні впливи.
- Біхевіористи вважали, що процеси навчання і розвитку здійснюються рівномірно, синхронно. Це означає, що кожному крокові у навчанні відповідає певний крок у розвиткові. Тобто розвиток слідує за навчанням як тінь за предметом. Саме тому питання про навчання, яке може йти попереду розвитку навіть не ставилось. При такому підході співвідношення між навчанням і розвитком розуміється механічно, що збіднює розуміння сутності розвитку і сутності навчання.
Представники третього підходу намагалися подолати крайнощі перших двох підходів їх поєднання. Прикладом такого підходу є вчення Коффки про психічний розвиток дитини.
- Вітчизняні психологи на чолі з Виготським обґрунтували положення про те, що психічний розвиток і навчання не можна ототожнювати, і що правильно організоване навчання повинно забігати наперед розвитка і вити його за собою.
Виготський виділив два рівні (зони) психічного розвитку дитини:
- рівень актуального розвитку – це наявний рівень психічного розвитку, якого дитина досягла за даний період часу.
- зона найближчого розвитку – це відстань між рівнем актуального розвитку (тим, що дитина здатна виконувати самостійно) і потенційними можливостями дитини (тим, що дитина здатна виконати за допомогою дорослих). Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтуватись на зону найближчого розвитку. Це означає, що навчання не повинно пристосовуватись до розвитку, а створювати сприятливі умови для нього, для формування нових надбань у психічному розвитку.
Костюк Г.С., розвиваючи далі погляди Виготського обґрунтував положення про діалектичний взаємозв’язок навчання і розвитку, він доводив, що розвиток не можна зводити лише до тих надбань, які є прямим результатом навчання. Розвиток являє собою переробку, систематизацію всього, що людина отримує і в процесі навчання і в процесі інших дійових зв’язків із соціальним середовищем. Розвиток іде далі від того, що засвоюється і являє собою цілісні, якісні зміни особистості дитини, її пізнавальної сфери, її здібностей та психічних властивостей. Перехід розвитку дитини на вищий рівень відкриває більш широкі можливості для навчання.
Проблемою розвиваючого навчання займались такі вітчизняні вчені як Давидов, Гальперін, Менчинська, Заков, Ельконін.
Вимоги розвиваючого навчання за Занковим:
- оптимальна складність навчального матеріалу;
- оптимально швидкий темп проходження навчального матеріалу;
- підвищення теоретичного рівня навчання;
- індивідуалізація та диференціація навчання.
5.
