У зарубіжній психології при розгляді проблеми розвитку психіки та особистості виділяють два основні напрями:
1. біологізаторський (біогенетичний);
2. соціологізаторський (соціогенетичний).
Біологізаторський напрям
- Генні теорії. Представники цих теорій вважали, що властивості особистості та здібності людини закодовані і запрограмовані у генах. Англійський генетик Ауербах порівнювала психічний розвиток дитини з грою в карти: якщо дитина отримала гарний набір генів, вона досягне значних успіхів при будь-яких умовах, якщо ж вона має поганий набір генів, от при найсприятливіших умовах її успіхи будуть мізерними. Торндайк також вважав, що дитина при гарному наборі генів стане високоінтелектуальною і без особливого навчання, якщо ж її не пощастило з набором генів, вона нічого не візьме і від найкращого навчання. Бюлер вважав, що спадковістю обумовлюється не лише розумовий, але й моральний розвиток дитини.
- Теорія рекапітуляції була розроблена на основі біогенетичного закону Геккеля. Сутність цього закону полягала в тому, що онтогенез швидко і скорочено повторює шлях філогенезу.
- Біхевіористська теорія на чолі з Уотсоном вважали, що розвиток психіки обумовлюється научінням, при цьому по суті ототожнювали психічний розвиток людини і тварини.
- Психоаналітична теорія Фрейда (Фройда). Фройд вважав, що психічне життя людини жорстко детерміноване неусвідомлюваними потягами та інстинктами, які мають вроджений характер і не залежать від соціальних впливів.
Всі теорії біологізаторського напряму обґрунтовували провідну роль біологічного фактору у розвитку психіки людини, недооцінюючи чи ігноруючи соціальний фактор.
Соціологізаторський напрям
- Ідеї Джона Локка про психіку як чисту дошку, на якій досвід виводить свої письмена.
- Теорія Гельвеція про абсолютно однаковий природний потенціал від людей від народження, а індивідуальні відмінності людей у психічному розвитку залежать, насамперед, від виховних впливів.
- Неофрейдиститські теорії. Фромм, Салллівен вважали, що психічний розвиток людини жорстко детермінується умовами соціального середовища. При цьому вони розуміли соціальне середовище як незмінне.
Представники соціологізаторського напряму абсолютизували соціальний фактор, насамперед, соціальне середовище і ігнорували біологічні особливості людини. Представники і біологізаторського і соціологізаторського напрямків не враховували активність людини і односторонньо вирішували проблему факторів психічного розвитку.
