Починаючи з 1946 р., офіційним теоретиком партійної лінії в питаннях ідеології та культури Андрієм Ждановим було підняте питання про «ідеологічну чистоту пролетарської культури. На практиці вона швидко перетворилась на російський шовінізм і викликала черговий погром культури неросійських народів. Зазнала переслідування, зокрема, єврейська національна культура в СРСР. В Україні «ждановщина» набрала форм гострої критики «українського буржуазного націоналізму» і «буржуазного космополітизму» – теорії про всесвітній характер людського громадянства. Партійна лінія А.Жданова вимагала від українських культурних діячів, щоб українська культура «тісніше зливалася з великою російською культурою». Почалося відверте цькування М.Рильського , Ю.Яновського, І.Сенченка. У 1946 р. була заборонена шкільна «Читанка» лише за те, що в ній Київ був віднесений до найбільших міст СРСР, а в оповіданні про Щорса не згад-валось про боротьбу проти німецьких окупантів. За особистою вказівкою Кагановича у вересні 1947 р. «Радянська Україна» опублікувала статтю Ф.Єневича «Про націо-налістичні помилки М.Рильського». 2 липня 1951 р., невдовзі після декади української літератури й мистецтва в Москві, в газеті «Правда» з’явилась редакційна стаття «Проти ідеологічних перекручень у літературі», яка піддавала нищівній критиці написаний у 1944 р. глибоко патріотичний вірш В.Сосюри «Любіть Україну». Відомі в Україні літературні та театральні критики І.Стебун (Кацнельсон), Я.Санов (Смульсон), Є.Адельгейм та інші були звинувачені в антипатріотизмі, в схилянні перед культурою Заходу, в замовчуванні зв’язків культури українського народу з культурою російського народу. У березні 1949 р. відбувся пленум правління Спілки радянських письменників України з порядком денним «До кінця розгромити космополітів-антипатріотів». 13 січня 1948 р. в Мінську було вбито відомого театрального режисера С.Міхоелса. В Україні також поширилися репресії проти єврейської інтелігенції, проводилися арешти діячів культури, які хоч якоюсь мірою виявляли причетність до єврейства та інтерес до його проблем. Не припинявся тиск партійного керівництва щодо суспільних наук. В 1947 р. було прийнято постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У ній ця наукова установа, праці її співробітників піддавалися грубій, необ’єктивній критиці. Не обминули Україну і наслідки відомої сесії ВАСГНІЛ, що відбулася у серпні 1948 р. На ній малоосвічений шарлатан від науки Т.Д.Лисенко, який вважав генетику «буржуазною псевдонаукою», оголосив ген міфічною частинкою, «одержав остаточну перемогу над своїми науковими опонентами – «вейсманістами-морганістами». Досягнення радянської та української генетики було перекреслено. В результаті на довгий час розвиток вітчизняної генетики припинився. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки.Разом з тим в повоєнні роки українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями.Зокрема, чимало зробили вони для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. У 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних ко-раблів в СРСР став виходець з Житомира Сергій Корольов. З України почалася дорога у велику науку для одного з творців першої американської атомної бомби Георгія (Джорджа) Кістяківського. В Україні розквітнув талант росіянина Олега Антонова. Україна залишалася центром розвитку науки в галузі електрозварювання. В Інституті електрозварювання АН УРСР, який утворився в 1934 р. під керівництвом Євгена Патона і якому в 1945 р. було присвоєно ім’я його організатора, успішно досліджувалися і впроваджувалися у виробництво нові технології зварювання металів.
