Головним осередком театрального життя другої половини 19 ст. стало провінційне місто Єлисаветград. Ще з 1864 р. тут активно діяв самодіяльний театр, у якому робили свої перші кроки майбутні творці українського театру.
Емський указ 1876 р. призупинив розвиток українського театру, але в 1882 р. єлисаветградці створили першу професійну театральну трупу.
Біля її джерел стояла група драматургів та акторів, за котрою міцно закріпилося визначення «корифеї українського театру». Це - Марко Кропивницький і брати та сестри Тобілевичі, які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Софія Садовська-Барілотті). Пізніше до них долучилися найвидатніша українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький, актриса Ганна Затиркевич та ін. Саме вони створила класичний репертуар українського театру. Ця трупа і її філії об’їздили майже всю Україну (щоправда, на Правобережжі, частково й Лівобережжі у 1883-1893 рр. влада заборонила їм грати і тому вони мусили обмежуватись у цей час переважно територією Південної України та Чорноморії).
У 1885 р. трупа розпалася на дві частини: однією керував Марко Кропивницький, другою - Михайло Стариць-кий. За їх прикладом пішли інші і вже через кілька років на Україні діяло понад 30 мандрівних театрів. Але тільки з 1907 р. український професійний театр дістав у Києві, у Троїцькому народному домі (нині Театр оперети) своє перше постійне приміщення, і тут успішно діяла трупа Миколи Садовського. У 1908 р. було урочисто відзначено 25-річчя сценічної діяльності Марії Заньковецької.
На початку 20 ст. у Львові продовжував діяти єдиний у західноукраїнських землях український професійний театр «Руська бесіда». Основу репертуару українського театру складали класичні п’єси М. Кропив-ницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, проте театральні колективи дедалі частіше зверталися до творів Лесі Українки.
І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських і західноєвропейських класиків.
