Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Україні продовжували свою творчість видатні письменники І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін.
У своїх численних творах (казка «Ох», оповідання «Лялечка», «Дорогою ціною», новели «Persona grata», «Сміх», «В дорозі», «Intermecco», «Коні не винні», повість «Fata morgana» та ін.) М. М. Коцюбинський (1864—1913) затаврував царизм і всю самодержавну систему як ворогів народу, викрив зрадницьку роль лібералів, широко відобразив боротьбу трудящих, створив образи революціонерів, зокрема робітників. У повісті «Fata morgana» Коцюбинський, як ніхто інший, глибоко художньо й правдиво змалював картину життя села в період революції 1905— 1907 pp., соціальні конфлікти, революційні події, психологію мас, настрої і думи селян.
Письменницею широкого діапазону виступала Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, 1871—1913). Леся Українка створила велику кількість високохудожніх поетичних, прозових і драматургічних творів (поезії «Contra spem spero», «Досвітні огні», «Дим» та ін.; п'єси «В катакомбах», «Лісова пісня», «Камінний господар» тощо; оповідання, повісті, казки та ін.), в яких глибоко відображено життя народних мас, їх прагнення до свободи, до визволення з-під влади експлуататорських класів, послідовно проводиться думка про громадське призначення творчості письменника.
За умов наростання суспільних суперечностей у літературу стали входити робітничі поети і письменники. В Україні це були А. Шабленко, П. Махиня, Т. Романченко, А. Бобенко, Олексій Чижик, Софія Дальняя та ін., які змальовували тяжке життя робітників і закликали їх до революційної боротьби. Так, П. Махиня у 1916 р. писав:
Я свою шахтарську ліру,—
Ту, що виготував сам,—
Боротьбі робочих миру
І Україні віддам.
Безпросвітне життя селянства і його революційна боротьба в 1905—1907 pp. знайшли реалістичне відображення в творах письменників селянської демократії —А. Ю. Тесленка (1882—1911) (оповідання «Немає матусі», «В тюрмі», «Поганяй до ями», «В пазурах у людини» та ін.) і С. В. Васильченка (1878—1932) (новели «Мужицька арихметика», «У панів», «На чужину» та ін.).
Г. М. Хоткевич (1877—1938) одним з перших із демократичних позицій відтворив революційні події 1905—1907 pp., яскраво показав боротьбу трудового народу, зокрема робітників, проти царської влади, за соціальне і національне визволення (драматичні твори «Лихоліття», «Вони», «На залізниці», цикли оповідань і нарисів та ін.), глибоко поетично змалював історичне минуле Гуцульщини (повісті «Камінна душа», «Довбуш», збірка новел «Гірські акварелі» та ін.).
На початку XX ст. в українську літературу ввійшов Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба, 1878—1944) — поет глибокого ліричного таланту. З 1907 до 1917 р. з'явилося п'ять книг поезій Олеся. У перших двох, особливо першій «З журбою радість обнялась», автор з радістю вітає революцію 1905—1907 pp., закликає до боротьби за волю, за торжество справедливості, оспівує чудову рідну природу. Не маючи твердого революційного світогляду, з поразкою революції і наступом реакції, Олесь все більше наповнює свої поезії мотивами журби, суму, песимізму, розчарування.
Складним і суперечливим був світогляд, політична діяльність і художня творчість В. К- Винниченка (1880— 1951). Один із лідерів українських партій — спочатку РУП, а потім УСДРП, в 1917 р.— голова уряду Центральної ради, Бинниченко був, разом з тим, надзвичайно плідним письменником. У своїх ранніх кращих творах, зокрема оповіданнях і повістях 1902—1906 pp., — «Голота», «Солдатики», «Контрасти», «Голод», «Малорос-європеєць» та інших автор реалістично зображував життя селян, наймитів, міської бідноти, в'язнів, показував соціальні контрасти, таврував ліберальних панів, які удавали з себе народолюбців, глибоко відтворював внутрішній світ героїв. У Західній Україні співцями тяжкої селянської долі були демократичні письменники В. С. Стефаник (1871— 1936), Л. С. Мартович (1871—1916), Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк, 1874—1927). На Буковині найвидатнішою письменницею демократичного напряму була О. Ю. Кобилянська (1863—1942). Найзначнішим її твором є повість «Земля».
