Архітектурний образ міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями. З дерева будувалися будинки, церкви, мости. Але традиційна дерев’яна архітектура на певному етапі розвитку Київської Русі перестала відповідати уявленням про престижність. Вихід її на міжнародну арену, знайомство з візантійською культурою, а потім і впровадження християнства зумовили появу монументальної кам’яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали державну могутність країни, а також власну велич. Перші кам’яні будівлі на Русі зводились, безперечно, під керівництвом візантійських зодчих. Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують насамперед будівлі «міста Ярослава» в Києві. Якщо побудовані за Володимира Святославича кам’яні споруди витримані у візантійських традиціях, то вже за Ярослава Мудрого давньоруське зодчество набуває і чітко виявлених національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини ХІ ст., як Софіївський собор (1037 р.). Споруда являє собою зразок візантійсько-руського архітектурного стилю. Крім Києва, монументальне будівництво першої половини ХІ ст. велося й в інших містах Київської Русі. У Полоцьку, Новгороді, за прикладом Софії Київської, зводяться однойменні собори Масштабне монументальне будівництво в останні десятиліття ХІ ст. розгорнулось у Переяславській землі. Впливи київської архітектури помітні в будівництві князівсько-монастирських храмів ХІІ ст. у Суздалі, Новгороді, Чернігові. Починаючи з 30-х рр. ХІІ ст. церковна архітектура Київської Русі набуває нових рис. У зв’язку з посиленням політичної ролі удільних князівств зростали їхні столиці. У кожній розгортається монументальне будівництво, що визначалося як міркуваннями престижу, так і суто практичними потребами. Кількість культових монументальних будов помітно збільшилась, але їх розміри зменшились, архітектура спростилась, а опорядження стало не таким вишуканим. Наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. монументальна архітектура Русі розвивалась шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичайної стрункості, а також порталам. У цих елементах, можливо, виявився вплив давньоруської дерев’яної архітектури. В цей час з’явились храми Трьохсвятительський (1189 р.) у Києві, св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) в Бєлгороді. Крім культової, розвивалася також палацова архітектура та світська в цілому. Вона вирізнялася міцністю й монументальністю, часто виконувала і певні фортифікаційні(оборонні) функції. Зокрема, важливе місце займали в архітектурі оборонні споруди у формі дерев’яних стін із бійницями та з баштами. Типовою спорудою для давньоруських міст був так званий дитинець – внутрішнє укріплення навколо резиденції князя чи єпископа.
