Народився у Житомирі в сім'ї повітового судді. Батько письменника, Галактіон Панасович Короленко, вирізнявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів та непідкупною чесністю, що робило його для навколишніх чудакуватою та навіть небезпечною людиною. Коли батько п'ятнадцятилітнього Володимира помер, він залишив сім'ю у скрутному фінансовому становищі, вдові судді довелось застосувати героїчні зусилля,що би син мав можливість закінчити освіту[1]
На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казок свідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Дитинство майбутнього письменника було багатобарвним. По суті воно й визначило подальшу долю сина суворого і непідкупного судді Галактіона Панасовича Короленка. Згодом Володю Короленка дуже приваблювали музика і мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був просто вражений, відкривши для себе твори Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.
Твір В. Короленка «Діти підземелля», відомий як розповідь «В дурному товаристві», не призначався для дітей. Сам Володимир Галактіонович був противником переробки для дітей своїх творів, та все ж він сам переробив і скоротив свою розповідь, назвавши її «Діти підземелля». Для нього принципово важливо було показати дітям доброту героїв, і в розповіді таким героєм є Вася.У повісті «Сліпий музикант» теж прозвучала тема добра - людина лише тоді може зрозуміти, для чого вона живе, коли пустить в свою душу чуже горе. Сліпий Петро перестає бути егоїстом і людиною, що замкнулася в своєму горі, доки не зіткнувся зі сліпим жебраком, не спробував пожити його життям. І він як би прозріває, стає іншою людиною. Ось тоді його талант музиканта проявляється зі всією силою.Літературна діяльність В. Г. Короленка різнобічна. З його темпераментомгромадянина йому було тісно в межах художньої творчості. Він виступає як літературний критик, історик літератури, публіцист, кореспондент, редактор.
Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей. Поряд з письменницькою діяльністю Короленко вів активну громадську діяльність. Протягом усього свого життя він виступав проти насильства і несправедливості, відстоював рівноправність народів, захищав право національних меншин, викривав прояви націоналізму і шовінізму всіх мастей. Недарма сучасники називали його «совістю землі російської».
В Житомирі майбутній письменник прожив лише 13 років, але саме Житомир відіграв велику роль в творчості письменника. Житомирський період життя Володимира Галактіоновича відображений в оповіданнях «Ніччю», «Парадокс», «Моє перше знайомство з Діккенсом» і, особливо, в повісті «Історія мого сучасника». Короленко до кінця свого життя підтримував зв’язки із своїми земляками-житомирянами.
У повісті «Діти підземелля» він показав два світи дитинства: безтурботне - Васі, Соні та знедолене - Валєка, Марусі.
Розповідає читачам про всі події Вася, син судді, хлопчик із забезпеченої родини. У нього померла мати, через горе віддалився від дитини батько… Здавалося б, куди ж ще гірше? Та Вася знайомиться з дітьми, які мають набагато більше проблем, ніж він. І найголовніша - проблема харчування. Маленька Маруся виправдовує навіть крадіжку, бо, завдяки вкраденому, може вгамувати голод. Вася порівнює Соню з Марусею. Він бачить, що дівчатка різні не тільки зовні, але є різниця й в їх поведінці, хоча вони й однолітки. Соня повненька, кругленька, «мов м’ячик», весела, безтурботна. Маруся худа, виснажена, сама не може ходити, її голосочок наче срібний дзвіночок, який ледь чути.
Соня й Вася живуть у гарному будинку, Валєк і Маруся - у підземеллі з каменю, який висотав із дівчини рум’янець, веселощі, сміх і навіть життя. Вася зрозумів, що є на світі люди, яким живеться ще гірше, ніж йому самому.
Дружба з Валєком і Марусею розкрила очі хлопчикові на життя. Ставши дорослими, Вася й Соня клялися на могилі Марусі допомагати бідним і знедоленим.
