Нитченко-Чуб Дмитро Васильович (справжнє прізвище — Ніценко) народився 21 лютого 1905 року у Зінькові на Полтавщині в селянській сім’ї. Навчався в гімназії, профшколі. Переїхав до П’ятигорська, працював на залізниці, на заводі. Жив на Кубані, вступив на робітфак, звідки його виключено «за приховування свого соціального положення». Із 1927 р. у Харкові працює на виробництві, у Держвидаві. Публікує вірші в журналах, за порадою П. Тичини стає членом «Пролітфронту».
Виходять збірки «Поезії індустрії» (1931), «Склепіння» (1933). 1934 р. Нитченка звільнено з роботи у видавництві, працює на фабриці, в архіві, навчається в Харківському педінституті, який закінчує у 1940 році.
З початком війни на Західному фронті під В’язьмою потрапляє в полон, потім опиняється у Харкові. З наближенням радянських військ емігрував на Захід. У 1948 році перебрався до Австралії, де заснував українське видавництво «Ластівка» (1951), працював учителем, за його підтримки побачили світ 40 видань, серед яких альманах «Новий обрій».
Автор книги «Живий Шевченко», праці «У дзеркалі життя й літератури» (1982), «Орфографічного словника української мови», низки оповідань для дітей; редактор і упорядник книг «Двісті листів Б. Антоненка-Давидовича», «Листи письменників». Його перу належать мемуари у двох томах — «Від Зінькова до Мельбурна» (1990) і «Під сонцем Австралії» (1994).
Д. Нитченко — невтомний збирач коштів на підтримку харківського журналу «Березіль», видань молодих авторів.
Лауреат літературної премії ім. Лесі Українки.
Член національної Спілки письменників України з 1991 р.
Помер 15 вересня 1999 р.
В контексті потоку української шевченкіани для дітей доцільно розглядати й естетичні оповіді Дмитра Чуба “Живий Шевченко”, які видавалися 1947, 1963 за кордоном і 1994 році в київській “Весельці”. Сам автор родом з Полтавщини. У бурхливі роки другої світової доля закинула його за межі України, пізніше він виїхав до Австралії. Як пише М.Слабошпицький , “є на тому континенті маленький український острів, без перебільшення можна сказати - створений наполегливими зусиллями таких людей, як цей чоловік… І душею всіх таких справ є він, Дмитро Нитченко, знаний ще в літературі як Дмитро Чуб (майже п’ять десятиліть тому прибрав собі цей псевдонім).
Як письменник Дмитро Чуб виступав у різних жанрах - спогади, проза, поезія і літературна критика (“Від Зінькова до Мельбурна”, “Це трапилося в Австралії”, “Вовченя”, “Стежки пригод” тощо). Серед його творчих набутків чільне місце посідає і згаданий твір “Живий Шевченко”. Це доволі вдала спроба показати, хоча й не масштабно, все життя великого Кобзаря. На думку вчених, “автор ніде не намагається белетризувати події, а викладає їх стисло, постійно підкреслюючи достовірність посилання на джерела”.
Переходячи безпосередньо до аналізу самого есе Д.Чуба “Живий Шевченко”, варто відзначити його багатоплановість і посвяту дітям. Вісімнадцять документальних новел твору розкривають різні сторони життя Кобзаря, консолідуючи при цьому увагу на головних рисах його творчості й колізіях особистої долі. Відірваність від основних архівних джерел, певна розмитість меж есе не дали змогу автору створити саме синтезований твір з художньою основою, але не завадили комплексно розташувати найвагоміший біографічний матеріал. І тут доречно дослідити ті принципи, якими керувався письменник, віднайти внутрішню логіку побудови його твору. Деякі жанрові аспекти більш докладно розглянуті мною на матеріалі творчості Оксани Іваненко.
