Народився Микола Петрович Трублаєвський, який ввійшов у літературу під псевдонімом Микола Трублаїні, 25 квітня 1907 року на Вінниччині. Він став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори є значним внеском у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у перемогу, у досягнення мети. Герої творчого доробку письменника звичайні люди, веселі, віддані своїй справі і рідному народові, сердечні до товаришів, відважні і дужі.
У пригодницькій прозі М. Трублаїні головний герой не просто позитивний, він позитивно одновимірний, тобто ідеальний. Так спрацьовує естетичний ідеал романтичного загострення обставин і піднесення людських характерів. Героїзм народу, його патріотизм, любов до рідного краю, мрії про майбутнє Батьківщини зображені з певним романтичним перебільшенням. У ранніх оповіданнях, які з’явилися на початку творчої діяльності М. Трублаїні, змальовувалось суворе життя Півночі, незвичайні герої – майже екзотичні мешканці ще ніким не завойованих, незвіданих земель. Художній світ оповідань українського письменника пов’язаний спільністю тем, наскрізними персонажами, хронологічною послідовністю подій, подібною поетикою конфлікту тощо. Враховуючи власний досвід, письменник висловлює думку про те, що Північ стала найсуворішим випробуванням закладених у людині природних та психічних ресурсів. Вона відкрила людині себе саму, виявляла її приховані раніше якості та можливості. Письменник художньо підкреслив незаперечні життєві факти: для того, щоб знайти себе у цьому світі й не загубитися серед розмаїття «людських характерів», людині потрібно пройти крізь низку випробувань, вистояти у двоборстві зі своїм сумлінням, порядністю, честю. Саме ці духовні якості втілюють у собі кращі його герої.
Головну опозиційну пару, що наскрізно проходить через усі твори прозаїка, становить представницька пара конструктивного / деструктивного героя. Перший втілений у тих персонажах, які своїми вчинками реалізують Добро, Чесність, Патріотизм, Вихованість, Сміливість, другий позначає зворотні сили Зла, Злочину, Підступності, Зради. Створене автором протистояння зміцнює основу твору і захоплює читача. Повсякчасне протистояння двох сил, варіативність сюжетних ліній і угрупувань персонажів, до того ж цілком раптове, не дають читачеві змоги вийти зі стану постійної напруги. Він увесь час намагається зрозуміти героїв, обґрунтувати їхні вчинки, віднайти істину, яку автор «ховає» за елементами інтриги, розтягування та згущення часу, ігрових ситуацій тощо. В оповіданнях та повістях «Лахтак» і «Шхуна «Колумб», розвиваючи основний сюжетний каркас та використовуючи якісно подібний склад героїв, які активують позитивний впив на читача, автор лише видозмінює їх, надаючи більш широких можливостей. У романі «Глибинний шлях» письменник видозмінює систему опозиційних зв’язків між героями, значно ускладнюючи її. Деструктивні сили набувають функцій абстрактного героя, який, у свою чергу, умовно розпадається на незначну кількість персонажів, чого не було в попередніх творах, де відмінність позитивного / негативного перебувала на поверхні й легко прочитувалась. Вузли, які об’єднують конструктивних та деструктивних героїв у романі розчленовуються на більш складні структури, завдяки яким художній твір набуває глибшого змісту. Вагомого результату автор досягає завдяки створенню комунікативної структури, що включає авторську та нараторську комунікації, дає можливість для створення факультативного героя.
Напружені внутрішні пошуки героїв та несподівані повороти у їхніх долях зображуються через створення низки психологічних колізій. Значне місце тут посідає психологізований пейзаж. Так, скажімо, у повісті «Шхуна «Колумб» несподівані й трагічні події тісно переплетені з природними стихіями: смерть поєднується з напруженою тишею і темною ніччю, туманний ранок поглинає у вічність головних героїв. І хоч у прозі сюжетотворчі акценти домінують над характеротворчими, все ж екзистенційні мотиви страху, вибору, смерті посідають значне місце у змалюванні системи персонажів.
Осібне місце у творчості М. Трублаїні посідає його найбільший роман «Глибинний шлях». Залишивши на домінантному рівні той склад героїв, які активують позитивний впив на читача у попередніх оповіданнях та повістях, автор тут видозмінює їх, надаючи більш широких можливостей. Як і в попередніх творах, прозаїк звертається до опозиційної пари конструктивного / деструктивного героя, але у більш широкому її оприявненні. Обидві сторони розширюються, ускладнюються, виконують набагато складніші ролі. Тут автор тяжіє до контрастування: опозиційні пари наявні не лише в анатомії цілковито ворогуючих сторін, вони пронизують і площину конструктивного героя (Макаренко, Барабаш, Самборський). Основним ядром, що об’єднує всю багатобарвну сюжетну поліфонію роману, у творі виступає оповідач-наратор.
Діям і вчинкам героїв прози М. Трублаїні притаманна своєрідна утаємниченість. Кожна подія супроводжується непередбачуваними обставинами, які штовхають їх на відчайдушні, іноді необмірковані вчинки. Досягти бажаного результату авторові вдається за допомогою пролонгування сюжетних ситуацій, їх укрупнення, чи, навпаки, подрібнення.
Чинним для пригодницької поетики М. Трублаїні видається принцип моделювання за схемою зникнення / виникнення в часі, що реалізується як продуктивний художній засіб повернення подій із подальшим ускладненням: спочатку подія означується лише пунктирно, залишається на рівні змалювання певних незначних деталей, далі вона знаходить свій розвиток, ніби розсіюючись у тексті, а вже згодом – «збирає», цементує єдиний наскрізний мотив: любові, відданості справі, злочину тощо.
Для творів М. Трублаїні характерним є застосування «закритого» типу оповіді: автор іде за створеним колись планом, змінюючи лише імена героїв, завдання та послідовність сюжетотворення, вибудовує ефекти так, щоб у належні моменти вони могли збудити у читача відповідні емоції: хвилювання чи безнадію, страх або жаль. Кожна створена митцем художня оповідь розгортається, таким чином, за парадигмою повторюваних схем. Прочитуючи твір, читач намагається впізнати й механічно побачити те, що він уже бачив у попередніх сюжетних видозмінах.
Досвід М. Трублаїні в розбудові пригодницького жанру сьогодні може стати справжньою школою майстерності для молодшого покоління письменників.
