Грабовський Валентин Болеславович – поет, перекладач, мистецтвознавець, журналіст. Лауреат обласної комсомольської премії імені Миколи Шпака (1968) та літературної премії українського фонду культури Лесі Українки (1996). Член Спілки письменників України з 1973 року.1965 року у видавництві «Молодь» побачила світ його перша книга «Ключі», яка відзначилася напруженим пошуком молодого автора власних тем і власного поетичного слова. Поет проявив себе, перш за все, як громадянин і патріот, безмежно закоханий у рідний край та його природу. Водночас він намагається глибоко осмислити красу і складність життя, розібратися у драматичних історичних процесах епохи. Друга поетична книга В. Грабовського “Наснилась матері вишня” свідчила не тільки про творче і духовне зростання, а й продемонструвала ще одну помітну грань його літературного обдарування – проникливий ліризм. Уся збірка позначена шанобливою любов’ю до жінки, яка в творчості поета завжди уособлювала найвищу духовність, виступала символом життя. Вихід у світ кожної нової книги В. Грабовського являло подію в літературному житті Житомирщини. Читацька громадськість схвально відгукнулася на появу його поетичних збірок «Над Тетеревом» (1973), «Грім – дерево» (1979), «Лісові цимбали» (1982), «Поезії» (1987), «Квітка на камені» (1988), «Передчуття» (1993), «Лесин заповіт», «На цьому березі» (1997). Валентина Грабовського називали «ходячою енциклопедією», він був справним організатором і педагогом. Він чудово володів багатством української мови, дивував своєю начитаністю, а ще вмінням скрізь відшукувати обдарованих людей.
Пасічник Михайло Павлович народився 4 квітня 1953 року в селі Половецьке Бердичівського району в сім’ї сільських трудівників. Батько – Пасічник Павло Костянтинович – корінний половчанин, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами й медалями, нині покійний, все життя був муляром і займався лозоплетінням; Перші вірші Михайло Пасічник написав у 1968 році, а надрукував у 1970 році, коли був десятикласником (обласні газети "Радянська Житомирщина" та "Комсомольська зірка"). Після закінчення школи Михайло Пасічник вступив до Житомирського державного педагогічного інституту ім. Івана Франка, який закінчив у 1974 році (філологічний факультет). Михайло Пасічник – поет-лірик, поет-філософ, поет-драматург, поет-психолог. Його віршам притаманні як простота й людяність, зворушливість і дитяче подивування світом, так і глибока думка й розважливість, метафоричність та яскрава образність, зримість відчутого ним самим і переданого читачеві у слові. Михайло Пасічник також прозаїк, гуморист, пісняр, пише дітям. У 2008 році в альманасі "Тет-А-Тетерів" видрукуваний його фантастичний роман "Три життя однієї людини, або Дзеркала, в які дивиться доля". Вийшла також окремою збіркою книжечка прози для дітей "Наші з Савичем дороги", дві книжечки дитячих віршів – "Жива книжечка" і "Василькові посівайки"; збірка гумору і сатири "Вказівний перст жони" (2007 р.). Саме за неї у 2008 році поетові присуджена літературна премія імені Василя Юхимовича. У 2010 році Михайло Пасічник став лауреатом Всеукраїнської премії імені Олександра Олеся. А в березні 2011 року поету присуджена літературна премія імені Івана Огієнка. Указом Президента Президента за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю нагороджений відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "20 років незалежності України".
