Юрій Оліферович Збанацький народився 1 січня 1914 року в селі Борсукові Чернігівської області, в родині селянина-бідняка, активного учасника громадянської війни. Закінчивши Остерську семирічну школу, куди доводилося щодня ходити пішки за тринадцять кілометрів, Збанацький навчався в Чернігівському педагогічному технікумі, а потім учителював. У 1937 році закінчив заочно мовно-літературний факультет Ніжинського педагогічного інституту. З вогником і творчо працює Збанацький на різних ділянках педагогічної та партійної роботи. У нього пробуджується письменницький хист. Та почалася війна.
Залишений для підпільної та партизанської діяльності на окупованій фашистами території, Збанацький на початку 1942 р. попав у руки поліції. Його кинули в Чернігівську в'язницю, а потім у Яцівський концтабір. В серпні 1942 року пощастило втекти. Розлючені гестапівці та їх вірні слуги націоналісти в безсилій злобі, що не вдалося знищити партизанського вожака, замордували його матір і брата, а двір спалили. Повернувшись на Остерщину, Збанацький організовує партизанський загін імені Миколи Щорса, який невдовзі виріс у велике з'єднання. За зразкове виконання планів командування, проявлену при цьому мужність і відвагу Збанацькому в 1944 році було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Жовтневої революції та багатьма медалями.
У повоєнний час Збанацький бере активну участь у літературному і громадському житті країни. Як учасник руху захисників миру побував у Польщі, Китаї, Угорщині, Болгарії, Франції, Швейцарії, Фінляндії, Арабській Республіці Єгипет, Лівії, Ірані, Індії, Греції, Туреччині, в складі урядової делегації Української РСР брав участь в роботі Генеральної Асамблеї ООН.
Писати Збанацький розпочав ще до війни. Перші його друковані твори з'явилися в 1944 р. У 1948 р. вийшла повість «Таємниця Соколиного бору», яка відразу ж принесла авторові славу й визнання. З цього часу розпочинається інтенсивна літературна діяльність письменника.
Повсюдне визнання здобули такі збірки творів Збанацького, як «На все життя» (1950), «Над Десною» (1951), «Старший брат» (1952), «Крилатий гонець», «Незабутнє» (1953), повісті «Лісова красуня», «Між добрими людьми» (1955), «Єдина», «Морська чайка» (1959), «Курилові острови» (1963), «Геро-подвія», «Курячий бог» (1966), романи «Малиной дзвін» (1958), «Сеспель» (1961), «Хвилі» (1967), «Кують зозулі» (1975), книги вибраних творів, зокрема твори в 4-х томах (1963) та багато інших.
У 1960 р. роман Збанацького «Малиновий дзвін» був відзначений премією імені М. Островського. В 1970 р. за роман «Хвилі» письменникові присуджена Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка, а в 1975 р. роман «Кують зозулі» удостоєний літературної премії імені Лесі Українки. Твори Збанацького перекладені російською, білоруською, чуваською та іншими мовами. За повістями Збанацького «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог» та іншими кіностудія імені О. Довженка створила художні фільми.
В історію української радянської дитячої літератури Юрій Збанацький увійшов як літописець партизанської героїки, життя дітей і молоді, як майстер шкільної повісті, чудовий знавець дитячої психології.
Тема партизанської звитяги в повістях і оповіданнях. Треба було багато пережити і побачити, передумати про долю дитини під час війни, щоб написати таку повість, як «Таємниця Соколиного бору» (1948), що стала етапним твором в українській післявоєнній дитячій літературі.
Не перебільшуючи ролі дітей у Великій Вітчизняній війні, письменник змалював у повісті «Таємниця Соколиного бору» єдність думок і вчинків дорослих і малих, героїзм дітвори в боротьбі з гітлерівськими загарбниками. У повісті Збанацького все сповнене реаліями дитячого світу. Пишучи правду про війну, він показує її, передусім/ через сприймання юних героїв. Можливо, тому і помічається така особливість, що характери дітей подані в розвитку, тоді як дорослі цілком сформовані особистості. Потай від дорослих хлопці влаштовують у Соколиному бору землянку, запасаються зброєю. їхня діяльність дістає схвалення в партизанів, зрештою діти стають повноправними бійцями загону народних месників, розвідниками, зв'язковими, підривниками.
Різні за віком, характером, звичками Тимко, Мишко, Василько, Віктор включаються в активну партизанську діяльність, допомагають громити ворога. Дуже швидко загинув один з хлопчиків Сава, що не встигнувши здійснити подвигів, загинув випадково, тільки тому, що ворогові захотілося вистрілити в дитину. Справедливо вважають критики, що його смерть — символ обірваного війною дитинства.
Центральний образ повісті — Василько, якого за відмінне навчання, серйозне ставлення до життя і своїх обов'язків дорослі і діти називають Василем Івановичем. Це цілком життєвий тип дитини, хоча, на перший погляд, здається неприродно позбавленим дитячого світосприймання. В таких, як Василько, характерне для дітей бажання наслідувати дорослих, приводить до раннього змужніння, вироблення цілеспрямованості в поведінці, твердих переконань. Коли почалась війна, Василько без вагань знаходить своє місце в боротьбі з ворогом, стає партизанським зв'язковим, а попавши в руки ворога, веде себе мужньо і гідно. Нічого не домігшись у юного партизана, есесівці відправляють Василька в концтабір. У вагоні він разом із дорослими знищує вартового, тікає в ліс, стає енергійним і досвідченим народним месником. У процесі зростання змальовані й інші образи дітей, зокрема Мишко. В цьому дитячому характері з особливою силою втілене прагнення дитини до подвигу.
Війна несподівано увірвалася у життя дітей прифронтового українського села. Мишко та його друзі Тимко і Сава — герої повісті «Таємниця Соколиного бору» — з перших місяців війни проти німецько-фашистських окупантів вирішили нещадно боротися з ворогом. Хлопці дійшли висновку, що в них достатньо і хоробрості, і рішучості, і сміливості, тільки єдиного не вистачає — зброї. Друзі вирішили дістати її у радянських воїнів. Солдат, якого хлопці зустріли на березі ріки, привів їх до командира. Здивований нежданим «підкріпленням», воєначальник доручив малолітнім бійцям знайти коней для переправи гармат. Виконуючи своє перше бойове завдання, хлопці потрапили під бомбардування переправи фашистськими літаками. На очах у Мишка і Тимка горіло село, вони стали свідками загибелі свого друга Савки. Підлітки вперше побачили як вмирає людина. Прагнення боротися з фашистськими загарбниками і помстися за смерть друга привели їх до партизанського загону. Разом з новим товаришем Васьком хлопці стали партизанськими зв'язними, вони розповсюджували листівки, передавали підпільникам листи і шифровки.
Як справжні партизани, хлопці тримали у секреті свою найбільшу таємницю, у найдорожчому для них лісі — Соколиному борі — вони влаштували підпільну землянку.
