Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс: «Весняний ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921), «Кобзареві діти», Олена Пчілка видавала додаток до журналу «Рідний край» під назвою «Молода Україна», що був фактично першим періодичним виданням для дітей на Наддніпрянській Україні. На сторінках цих видань Олена Пчілка надрукувала чимало своїх художніх творів, публіцистичних статей і цікавих заміток із різних галузей знань - мовознавства, літературознавства, фольклористики, етнографії, історії, музики, образотворчого мистецтва, а також творів інших письменників та перекладів світової літератури. Вона дбала, щоб мова цих видань була дохідлива і гарна. На думку культуролога Михайла Гуця, редагування і видання цих часописів було справжнім подвигом Олени Пчілки. Різноманітна за тематикою і жанрами творчість для дітей Олени Пчілки і тепер не втратила свого культурного, естетичного, педагогічного значення і тому може активно використовуватись у справі ви Та більша частина творчого доробку письменниці - саме твори для дітей. Ще в дев’яностих роках вона співробітничала у львівському «Дзвінку», а з 1908 року Олена Пчілка почала видавати додатком до «Рідного краю» журнал «Молода Україна». Спромогтися на нього було нелегко. Готуючи кожний номер, віднаходила вона для маленьких читачів народні примовки, загадки, прислів’я, шаради, байки. У власних статтях намагається пробудити у малечі національну свідомість та прилучає читачів до здобутків світової культури. В 1914 році для молодших читачів вийшла з друку книга письменниці «Зелений Гай. Віршики й казки з малюнками для дітей», 1918 року - «Байки. Для сім’ї та школи», п’єси «Весняний ранок Тарасовий» і «Казка Зеленого Гаю», у 1919 році написана дитяча опера «Дві чарівниці» та збірка оповідань та віршів для дітей «Книжка - Різдвянка». Більшість дитячих п’єс Олени Пчілки було інсценізовано в аматорських гуртках Києва, Гадяча, Миргорода, Кам’янець-Подільського.ховання підростаючого покоління.
Грицько Григоренко (справжнжє ім'я Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач; березень 1867 — 27 квітня 1924) — українська письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дружина Михайла Косача, брата Лесі Українки.Від 1901 подружжя жило в Харкові. 1903 року, після смерті чоловіка, Григоренко повернулася до Києва, закінчила юридичні курси, працювала в суді, була діячкою Товариства захисту працюючих жінок. Через невдоволення роботою переїхала до м. Гадяч, де займалася домашнім учителюванням і творчою працею. Співпрацювала з київською газетою «Рада», періодичними виданнями «Рідний край», «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна». Оселившись у Могильові (нині місто Могилів-Подільський) разом із Оленою Пчілкою, жила з дрібних заробітків.Автор переважно ыдыотьсяких творыв з українського селянського побуту, а також робітничого життя («Смерди», «Пересельці», «Ніяк не вмре», «Чи по правді?», «Людям», «Машиніст» та ін.); оповідань для дітей (збірка «Дітки», 1918), п'єс («Яблука», 1918; «Дімин сон», опублікована 1930), спогадів «Хаос», знайдених лише 1980 року (рукопис зберігається у фондах Київського музею Лесі Українки). Створила галерею розмаїтих психологічних портретів селян та українських інтелігентів. Перекладала літературні твори з французької, англійської та шведської мов. Переклала на французьку комедію «Одруження» Миколи Гоголя.
