Українка - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.
Леся Українка (справжнє ім'я — Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця Олена Пчілка.
Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з'являтися в пресі регулярно.
У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка». Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов'язаних із давньою історією, з далекими середньовічними часами. Але де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності.
Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім'я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найголовніше — відчутгя батьківщини, народу, його традицій і віри. Усе життя, як дорогоцінний скарб, збирала Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Климентові Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю.
Починаючи з 1903 року, коли здоров'я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилося постійно їздити з надією віднайти те чудодійне місце чи ліки, які позбавили б її від щоденних фізичних тортур. Лікувалася вона в Криму, Італії, Греції, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Болгарії, Єгипті та Грузії. Спілкування з людьми, представниками різних націй і народностей, пізнання культур інших народів, з одного боку, розширювало знання, а з іншого — давало тверде переконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини.
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі. Згодом прах великої дочки українського народу було перевезено до Києва і перепоховано на Байковому кладовищі.
Л.Україна збагатила укр.дит.літ.високомистецкими творами разних жанрів(вірші,пісні,казки,оповідання)Вже в першій її збірці «На крилах пісень»(1893)були надруковані поезії для дітей»На еленому горбочку»,»Мамо,іде вже зима».Долаючи важку недугу,Л.українка писала до останніх днів життя.Працюючи над такими шедеврами,як»Камінний господар»,»Лісова пісня».У дит.читання широко ввійшла пейзажна лірика Л.Українки.У своїх творах для молодших дітей поетеса змальовує красу рідної природи,допитливу дітвору.Прикладом доступного дітям художнього втілення суспільних проблем є вірші «Мамо,іде вже зима».Тема природи органічно пов*язани з двома іншими темами-любові до рідної землі та високого суспільного призначення мистецтва.Поезія»Колискова»входить до циклу»Сім струн»Вона свідчить про добру обізнаність поетеси з музичною культурою.Кожна поезія циклу починається з певної ноти.Л.Українка зверталася до жанру казки,до казкових прийомів,мабіть частіше,ніж інші письменники.(«Лісова пісня»,»Осіння казка»,»давня казка»)У казці»Біда навчить»Л.Українка розповіла про наївно-простаткуватого горобчика-бешкетника,який хотів навчитися розуму.Ні курка,ні зозуля,ні гава не хотіли ним займатися.Тільки круп йому допоміг.
Ніхто не хотів навчити розуму маленького горобчика: ні поважна курка, ні мудра сова, ні крук. Та от настала зима, повіяла завірюха, і треба було якимось чином рятуватися від негоди. Скрутно стало горобчикові — холодно, голодно. Почав він придивлятися, як добувають собі їжу інші горобці, як рятуються від холоду, і став робити так само.
Багато чого навчився горобчик у старших і виріс дуже розумним.
