Є автори, по яким вчиться читати не одне покоління малечі. Тому автори цих книжок залишаються в пам'яті надовго. Одним з таких авторів, за допомогою книжок яких я вперше вступив у незнаний світ літер, був Валентин Бичко.
Валентин Васильович Бичко народився в Харкові 17 червня 1912 року, однак його дитинство пройшло під Прилуками на Чернігівщині (тоді — Полтавська губернія): батько отримав там шматок поля.
Майбутній поет змалку пізнав смак дорослого життя - тяжкої селянської праці. Він рано навчився тримати плуга, косити траву, користуватися ціпом. Пізніше автор розповість про свої дитячі роки, враження і мрії в автобіографічній повісті «Благословлялося на світ».
Спочатку Валентин навчався у Прилуках, що за сім кілометрів від села, де вони жили. Причому пішов зразу до четвертого класу. Захоплювався гуманітарними предметами — мовою, літературою, історією, хоча не відставав і в інших.
Чого взявся за писання, він не пише. Та хто з письменників може відповісти на це питання? Хіба Йосиф Бродський, коли його приперли до стінки на судовому процессі, видав: «Можливо це від Бога?». Як би там не було, свій перший допис Валя Бичко побачив у газеті «Правда Прилуччини» в 12 років. Взявся за прозу і поезію.
Згодом родина повернулася до Харкова, Валентин вчиться у 18-й трудовій школі. Знаковим для поета став 1925 рік: саме тоді почала видаватися перша дитяча газета українською мовою «На зміну» (згодом «Зірка»), і вже у другому номері газети було вміщено його вірш «Червоній Армії». Майбутньому поету повезло ще тим, що під час його творчого зростання відбувався т.зв. «Червоний ренесанс» - небачений сплеск української культури і літератури зокрема. Центром культурного відродження стала тодішня столиця УСРР Харків – рідне місто Бичка.
Валентин Бичко ввійшов у літературу в середині 30-х років XX століття разом із ровесниками Андрієм Малишком, Іваном Неходою, Миколою Нагнибідою та іншими поетами, а своїм наставником вважав Павла Тичину. Здобувши вищу освіту в Харкові 1932 року (Харківський інститут народної освіти, тепер ХНУ ім. Василя Каразіна), Валентин Бичко працював учителем української мови та літератури, потім - редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь», редактором журналу «Піонерія».
Перша книжка для дітей «Матері на заводах» вийшла 1932 року, а за нею — «Першотравневий гість» (1935), «Веселі школярі» (1941), «Веселка» (1946), «Літа піонерські» (1954), «Вогнище» (1969), «П'ять казок» (1970) та інші. Читати я вчився за дитячою книжкою Валенитна бичка "Лісова пригода"
За повість «Благословлялося на світ» та книжку поезій «Сімейний альбом» Валентин Бичко був удостоєний 1977 року літературної премії імені Лесі Українки. Багатьом віршам поета судилося стати піснями («Ронить листя клен похилий...», «Ой любов...», «Не вставай, тумане...», «Карнавальна» тощо).Ще одна риса його творчості, яка відома лише спеціалістам - написання лібретто відомих опер "Загибель ескадри", "Перекоп".
Останній сплеск його творчості прийшовся на часи правління Петра Шелеста (60-ті роки) – часи непевні. Тоді начебто і відроджувалася українська культура, і одночасно посилювався тиск на її носіїв. Під час правління в УРСР Щербицького ім’я Валентина Бичка майже забулося, потроху його почали витискати з дитячих книжок.
Помер талановитий поет, на книжках якого виросло кілька поколінь українських дітлахів, вже за незалежності, 1994 року. Про те, чи знають його сучасні юні читачі, краще промовчати…
