Дніпрова Чайка – цікава постать на терені літературної України, натура діяльна, енергійна, безпосередня у вираженні своїх почуттів і внутрішніх станів. Людмила Олексіївна Березіна, відома також як Людмила Василевська і ще більш відома як Дніпрова Чайка, народилася за старим стилем 20 жовтня, за новим – 1 листопада 1861 року в селі Карлівці Ананьївського повіту Херсонської губернії. У 1908 році Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Там вона продовжує активні громадську діяльність. У 1914 році письменниця тяжко захворіла й решту свого життя (тринадцять років) провела в боротьбі із хворобою. Писати Дніпрова Чайка розпочала наприкінці сімдесятих років, ще навчаючись в Одеській приватній жіночій гімназії. Починаючи з 1887 р., письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки». Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»).Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібретто дитячих опер («Коза-дереза», «Краплі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»).Твори її для дітей виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом.Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури М. В. Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»). В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918—1920 рр.
ДИВ ПИТАННЯ 26
Юлія Юліївна Шнайдер, що виступила згодом у літературі під псевдонімом Уляни Кравченко, народилася 18 квітня 1860 року в містечку Миколаєві на Дрогобиччині в сім'ї повітового комісара. Вчилася дівчина спершу дома, а потім від 1877 до 1881 року здобувала освіту у Львівській учительській семінарії.Тут вона почала захоплюватися творами Пушкіна, Шіллера, Гете, взялася до вивчення української літературної мови за творами Федьковича, Котляревського, Марка Вовчка. Найбільше враження на неї справили поезії І. Франка, який був на той час визнаним проводирем молодої галицької літератури. Юлія стежить за кожним його новим твором. Творчість У. Кравченко пройнята щирою людяністю і співчуттям до гноблених і скривджених. У кращих своїх віршах поетеса підкреслює, що кривди й горе переповнили чашу терпіння народного: не за горами час, коли трудящі виступлять проти одвічних своїх визискувачів. Не раз вона звертається до теми призначення поезії і місця поета в суспільному житті, з тонким ліризмом малює красу рідної природи, інтимні почуття.Близько двадцяти п'яти років У. Кравченко виступала з творами для дітей у журналі "Дзвінок" (1890–1914). її поезії для дітей та юнацтва, позначені ідеями гуманізму, виховували пошану до людей праці, любов до рідної природи. Авторка багато уваги приділяла прищепленню читачам поваги до науки й освіти.У поетичний доробок для дітей і юнацтва ввійшло кілька збірок У. Кравченко – "Проліски" (1921), "В дорогу" (1921), "Лебедина пісня" (1924), "Шелести нам, барвіночку" (1932).Понад сорок років У. Кравченко пропрацювала сільською вчителькою, а 1920 року переїхала до Перемишля, де 1939 року зустріла Радянську Армію – визволительку її рідного народу. Незважаючи на свій вісімдесятилітній вік, вона виступає в радянській пресі з віршами і статтями, проводить громадську роботу. Трудящі Перемишля обирають її своїм депутатом, поетеса стає членом Спілки радянських письменників України.У квітні 1941 року видавництво "Радянський письменник" видало "Вибрані поезії" У. Кравченко.
