Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача – таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.
Народився Олександр Іванович Копиленко 1 серпня 1900 року в місті Костянтинограді (нині Красноград) на Полтавщині в родині робітника-залізничника.
У Костянтинограді минули дитячі роки майбутнього письменника. Підлітком йому довелося заробляти на хліб: спочатку на залізниці вантажником, а потім хлопця перевели в хімічну лабораторію дослідної станції, бо мав нахил до біологічних наук. У 1920 році О.Копиленко закінчив Красноградську учительську семінарію, а потім навчався на природничому відділенні Харківського інституту народної освіти. І хоч не став Олександр Іванович біологом, а зайнявся літературною діяльністю, він на все життя зберіг любов до природи і намагався прищепити її підростаючому поколінню.
Перше оповідання О.Копиленка “Там, мабуть, краще” було надруковане в журналі “Плуг” (1922), а перша книжка – збірка оповідань “Кара-Круча” – написана в 1923 році.
О.Копиленко все своє життя був у гущі народу, завжди відгукувався на пекучі питання сучасності, написав ряд творів для дорослих. Але протягом усього життя Копиленко залишався вірним дітям. Письменник глибоко вивчав життя школярів, багато часу проводив серед них – бував у школах, клубах, на літературних вечорах.
У 1933-1939 роках Олександр Копиленко працював у редакціях дитячих журналів, а також у Комісії дитячої літератури з підготовки тематичних планів дитячого видавництва, яке було створене в Україні 1934 року.
Копиленко пише про школу, дитячу дружбу, роль учителя у вихованні дітей – “Секрет”, “Воликове нещастя”, “Порізана парта”.
1934 року Олександр Копиленко опублікував невеличку збірочку оповідань, яка називалася “В лісі”. У ній він цікаво розповів про природу рідного краю, про ліс у різні пори року, ознайомив юних читачів з життям і повадками птахів та звірів України. Оповідання відразу ж здобули широку популярність.
1948 року побачила світ книжка “Як вони поживають”, де поряд з новими було вміщено оповідання з попередньої збірки “В лісі”. В оповіданнях книжки “Як вони поживають” Олександр Копиленко зумів поєднати свої біологічні знання й щоденні спостереження з високою художньою майстерністю: його твори відзначаються і науковою вірогідністю, і цікавою сюжетністю, вони легко сприймаються.
Письменникові вдалося розкрити допитливому читачеві чимало таємниць природи, невідомого і прихованого в фауні та флорі. Повідомляючи різні “цікавинки” з життя птахів та диких тварин – шпаків та перепелів, синиць і коноплянок, а також білок, зайців і лисиць, Олександр Копиленко не тільки допомагає нам глибше пізнати природу, набути більше корисної інформації про неї, а й заохочує до постійних спостережень, закликає берегти, охороняти все живе й корисне у навколишньому світі.
У багатьох оповіданнях природничого циклу “Як вони поживають”, крім оповідача Івана Калини, головними персонажами виступають ще й хлопчики Василько та його товариш Миколка. Вони люблять пташок, оберігають їх, узимку підгодовують. Благородну їхню діяльність письменник оцінює в такій манері: “Всі пташки в лісі знали про цю їдальню і щодня зліталися попоїсти. А про двох хлопчиків – про Василька і Миколку – пташки співали веселих пісень”.
В оповіданнях зафіксовані ознаки тієї чи іншої пори року, зміни погоди, кольори і барви українських пейзажів. З цікавістю, наприклад, сприймаємо художню оповідь про початок весни: “В березні у нас все починає оживати. Вже на багатьох деревах бруньки блищать, мов вичищені. Вони потроху набухають. Ось-ось зацвіте ліщина, береза, вільха. А потім появиться листячко – ніжне, пухнасте, липке… В березні за Києвом вперше можна почути жайворонка…” (“Перший місяць”).
Погляд О.Копиленка на природу – то погляд природознавця і дбайливого господаря, залюбленого в довколишній світ і гаряче зацікавленого в охороні та примноженні його багатства, його краси.
ОЛЕСЬ ДОНЧЕНКО
(1902 — 1954)
Олександр Васильович Донченко народився 19 серпня 1902р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині в сім'ї сільського вчителя.
Закінчив Лубенську чоловічу гімназію та курси позашкільної освіти. Працював учителем, Інспектором політосвіти. З 1929р. переходить на літературну роботу.
Почав свою творчість віршами. Писав переважно для дітей і молоді. Видав збірки оповідань: «Сурми» (1928), «Галаганчик» (1936), «Пісня жайворонка» (1947), «Секрет» (1947), «Дочка» (1950) та ін.
В його прозовій спадщині виділяються повісті: «Дим над яругами» (1929), «Дві весни» (1931), «Оаза в степу» (1932), «Розвідувачі нетрів» (1934), «Родина Мартинових» (1934), «Батьківщина» (1936), «Школа над морем» (1937), «Лукія» (1939), «Карафуто» (1940), «Підводний корабель» (1941), «Серце беркута» (1945), «Лісничиха» (1947), «Повість про новий дім» (1947), «Заповітне слово» (1949), «Шахта в степу» (1949), «Юрко Васюта» (1950); романи — «Зоряна фортеця» (1933), «Море відступає» (1934), «Карборундовий камінь» (1946), «Золота медаль» (1954).
Помер 12 квітня 1954р.
