Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Вінниччині. Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати — Ганна Іванівна, про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»:
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: бути вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році. Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця». Цілу бібліотечку складають книжки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім’я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка». Крім прози та поезії, писав п’єси і сценарії для кінофільмів.
Категорія простору – надзвичайно важливий чинник у моделюванні картини казкового буття. В казках письменника найчастіше зустрічаються пейзажі, описи довкілля. Саме у казках митця помітне глибоке особистісне усвідомлення природи як вищої за людину реальності. Широта Стельмахових пейзажів свідчить про компенсацію внутрішнього, замкненого в собі простору. Письменник "просторовою" поезією прагне розширити межі казкового світу до реального життя в усіх його проявах. "Казкові" пейзажі митця тяжіють до реальної панорамності, до широти простору. Казковий простір у творах М.Стельмаха для найменших читачів почасти розсунутий врізнобіч одночасно – у далечінь, височінь і глибину. Навіть у відносно полярних мотивах письменник знаходить можливість розірвати замкнутість хоча б в одному місці, десь збоку (чи, швидше, – вгорі) й вивести пейзаж в іншу сферу й вимірність, у "безвимірність". Широта простору – як знак величі природи, величі архітектонічної, масштабної.
У віршованих казках М.Стельмаха художній простір, здебільшого представлений пейзажем, виступає у гармонійній єдності з художнім часом, трансформуючись у часопростір. Так, у казці "Маленька Оленка" художній час має тенденцію до ущільнення, своєрідної ретардації, коли маленька героїня концентрує свою увагу лише на тому, що "кругом біда малому". Як тільки вона починає захоплюватись красою природи, милуватися житнім ланом, небом, допомагати дорослим, тобто жити природнім життям дитини, що усвідомлює себе як особистість, – час летить стрімко, непомітно для самої дівчинки.
