Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці. У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.). Одержавши 1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини" (1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія. Напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською "відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах. Він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму. очищення перед нагло убієнними. Літо 1962 р.: на залізничному вокзалі в Черкасах Симоненка побили і він помер. 14 грудня 1963 р. поет помер у черкаськiй лiкарнi (за офiцiйною версiєю, вiд раку), похований у Ч еркасах. Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй.
До 80-х років його ім’я не можна було промовляти, а твори не друкувалися, за винятком невеликої збірки, що була видана чи то друзями, чи то якимось чудом.Та настав час — народ все-таки пізнав їх і оцінює нині як належне. Сьогодні Симоненко повертається до нас, повертається в усій своїй красі, в повноті й первозданності свого таланту. Читаєш, перечитуєш вірші поета, осмислюєш їх і приходиш до висновку, що це не просто автор ліричних творів, це поет-борець, Поет-патріот шевченківського пафосу. Одним з кращих творів письменника є «Казка про Дурила», написана в 1963 році. У своєму щоденнику Василь залишив такий запис Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше. Серед численних книжок, які я любила читати, мені надзвичайно подобалася весела, дотепна казка «Цар Плаксій та Лоскотон». У ній автор показує нам два світи: Добра і Зла. Казки обожнюють усі - будь то дорослі чи діти. Бо саме вони вселяють у наші душі дихання чарів та магії, відчуття, що добро завжди перемагає зло. Казки живуть поряд із нашими мріями, вони розповсюджують тепло і поліпшують настрій. Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини
Цар Плаксій і Лоскотон
В казці розповідається що в одній країні Сльозолій жив собі цар Плаксій який живився слізьми діток і було у нього три дочки і три сини. І одного дня цар видав наказ щоб всі діти в країні плакали бо якщо не будуть плакати то чим же він буде живитись? І цілими днями в країні всі плакали. Але жив там і добрий дядько Лоскотон який ввечері ходив по хатах та дарував діткам сміх та радість. Розгнівавшись цар Плаксій наказав своїм вартовим схопити і кинути до в’язниці Лоскотона, а хто це зробить той одружиться з одною із його дочок. Був у царя такий придворний капітан Макака який дуже хотів стати зятем царя ось він прослідкував за Лоскотоном і кинув його до в’язниці. Ось уже і справляють весілля Макаки і дочки царя, а прості люди пішли рятувати Лоскотона. Коли його урятували Лоскотон пішов до царя і залоскотав його до смерті. Так країна була звільнена від вічних сліз.У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає.
Подорож у країну навпаки.
В цій казці розповідається про чотирьох діточок Лесика Толю і про двох Володь, які скаржаться, що їх дома змушують робити хатню роботу (квіти поливати, прибирати). І ось з’явився перед ними бородатий дідок і питає, чи хочуть вони в одну чудну країну, де вони зможуть робити все що захочуть. З радістю діти викрикують ура, заплющують очі і їх переносять у країну Навпаки. Там можна купатися в чорнил, пригати, стрибати і ніхто тобі нічого не скаже, ось і бавляться там діти. Якось їх біля млина зустріла їх гвардія яка, повела їх до царя Невмиваки. Той, побачивши що діти пахнуть милом і зовсім «нормальні», наказав скупати їх у чорнилі повикручувати руки щоб вони змогли залишитися в країні навпаки, а тим часом кинули їх у льох. Від сліз діток льох розлізся і вони втекти. Гвардія побігла за ними. Діти добралися до лісу, де їх урятував Кущовик, але цар не хотів миритися з цим і наказав оточити ліс і втопити дітей. Тут з’явився дід з бородою і всіх переніс до дому.
