Народився в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною). Як згадував сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз „лялькою в колисці“, коли старші вже парубкували й дівували».
Після закінчення школи поїхав до Харкова, де вчився на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.
Друкувався з 1935 року.
З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов у сталінську армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярськ у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.
- 1945 року закінчив філологічний факультет Київського університету.
- 1948 року закінчив аспірантуру на кафедрі української літератури.
- Член Спілки письменників України з 1948 року.
- У 1947–1951 рр. — заступник відповідального редактора журналу «Дніпро».
- У 1968–1976 рр. — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України.
- Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994 року, почесний академік АПНУ з 2000 р., голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.
Твори поетичного мовознавства Д.Білоуса мають велике пізнавальне й виховне значення. Вони дають можливість в образно-емоційній формі пізнати внутрішній світ і духовні запити людей різних епох, прослідкувати походження багатьох слів, крилатих виразів, висловів класиків світової літератури, розширити свої знання про лексико-семантичну універсальність нашої мови, осягнути складні мовні явища «не тому, що заставляє вчитель, а тому, що цікаво». Поступово сторінка за сторінкою, складалася незвичайна книга - «Диво калинове», що вийшла друком у 1988 році.»
Художні особливості збірки - щира розмова мудрого автора як рівного з рівним з читачем, розмаїття віршових розмірів, широке залучення до поезії усної народної творчості, побратимська повага до інших народів, ґрунтовні пояснення окремих слів та ідіом, присутність на кожній сторінці книги творця мови - нашого народу. Праця Дмитра Григоровича високо оцінена: він удостоєний Державної премії України імені Т.Г.Шевченка.
« Не цуратися рідної мови, не забувати її — це так мало! Треба ще й плекати її, і правильно користуватися нею», — стверджує Дмитро Білоус
Отже, можна стверджувати, що в назви поетичних книг Дмитра Білоуса спроектовано основну тематичну спрямованість збірок: розкрити багатство нашої мови, наявність у ній понять з усіх галузей життя, зрозуміти гнучкість, витонченість її форм, значення її ролі у житті багатьох поколінь українців. Самі назви збірок стали крилатими виразами, що свідчить про влучність висловів, зосередження народної мудрості, глибокої образності, слідування народно-поетичним традиціям українського народу.
Образ рідного слова - «дива калинового» -об'єднує всі мовознавчі збірки Дмитра Білоуса. Виділення лексем «Слово», «Рідне Слово», які в художньому тексті стають персоніфікованими образами-символами, дозволяє віднести їх до розряду антропоніміє або асоціонімів. Адже виділена графічно семантема посилено викликає в уяві читача поєднання асоціацій, які лежать в основі формування образу великого філософського узагальнення
