Починаючи з другої половини XIX ст. все більше письменників дбає про розвиток дитячої літератури. Складається передова педагогічна система, в якій важливе місце належить К. Д. Ушинському, його принципові наочності у навчанні й вихованні. Звідси і визнання великої ролі поетичного слова для розвитку дитини. Значний резонанс мала педагогічна діяльність Л. М. Толстого, його «Азбука», написані ним спеціально для дітей різного віку байки, казки і оповідання, велика кількість яких належала до науково-пізнавального жанру. Певний вплив на розвиток дитячої літератури мали і ідеї революційного народництва.
Значний вклад у розвиток педагогічної науки і дитячої літератури внесли І. П. Котляревський, П. П. Гулак-Артемовський, Б. Грінченко.
Б. Грінченко (1863—1910) дав узагальнені картини життя школи, створив образи учнів із багатим своєрідним світом почуттів. Гнівом за приниження людської гідності пройняте його оповідання «Екзамен». Тупий, малоосвічений член шкільної ради так перевіряє знання учнів, що наводить на них жах. Без сентиментальної слізливості Б. Грінченко показує трагічне в житті дітей в оповіданнях «Дзвоник», «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Ксеня». У багатьох його творах виступають маленькі шукачі щастя. В оповіданні «Олеся» дівчинка здійснює героїчний вчинок, смертю своєю врятувавши село від татарського нападу. В його творах знаходимо засудження соціальної нерівності, сердечне співчуття до знедолених. Б. Грінченко багато зусиль доклав до розвитку і збагачення дитячої літератури.
Під псевдонімом Стефан П'ятка друкував свої твори письменник- С. Ковалів (1848—1920). Педагогічна діяльність дала йому багатий матеріал для ряду оповідань з життя школи: «В останній лавці», «З кількох тисяч один», «Незварені яблука», в яких багато уваги надається взаєминам учителя з дітьми. Він одним з перших в українській літературі змалював каторжну працю малих дітей на промислах («Суєта про насущний», «Світ учить розуму»). Під впливом Л. М. Тол-стого написані повчальні оповідання «Гриби», «Паламарові бузьки», «Сліпий патрон». Інколи в письменника прогресивні настанови уживались з релігійним моралізаторством, зокрема, іі казках. Характерно, що, наприклад, персонаж оповідання «На прічках», панський син, потрапивши до хати бідняків, побачив інше життя, ніж в книжках, і прийшов до висновку: «Я, мабуть, зайшов дальше, ніж читав».
У спадщині Є. Ярошинської (1868—1904) є кілька десятків оповідань для дітей, які в 1901 і 1907 рр. вийшли у Львові трьома збірками. Як прогресивний педагог вона добре знала психологію сільських дітей, розповіла про їхню тяжку долю в оповіданнях «Борба і побіда», «Найбільший скарб» та інші, що, пройняті гуманними почуттями, виховували прагнення до праці на благо народу. Більша частина її творів — казки морально-дидактичного характеру («Орел і лис», «Квіти»).
Картини життя дітей описані в поезії Т. Шевченка, оповіданнях «Красне писання», «Отець гуморист» І. Франка, «Харитя», «Маленький грішник» М. Коцюбинського, в поезіях П. Грабовського, об'єднаних спільною назвою «Сироти», казці «Дев'ять братів і десята сестриця Галя» Марка Вовчка. Певну виховну і естетичну цінність мають окремі дитячі твори Олени Пчілки, Грицька Григоренка.
Найбільших успіхів у галузі дитячої літератури другої половини XIX — початку XX ст. досягли Л. Глібов, Леся Українка, П. Грабовський, С. Васильченко, Винниченко але й інші письменники створили ряд визначних творів для дітей.
Психологією дитини, багатством її внутрішнього світу цікавився творець української соціально-психологічної прози Панас Мирний (1849—1920). Різні типи і характери дітей виведені в його «образку» з життя «День на пастівнику». В дитячу літературу з деякими скороченнями ввійшло оповідання «Морозенко» — одна з найбільш поетичних і трагічних історій життя дитини, яку загубив несправедливий суспільний лад. Панас Мирний написав соціально-психологічне оповідання «Пригода з «Кобзарем», де сила поетичного генія Т. Шевченка подається через драматичний сюжет з дитячого побуту. Дітям доступні уривки з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (дитинство Чіпки), повісті «Лихі люди», а також «Казка про правду і кривду», які вводили у світ соціальних проблем.
Невеликою порівняно є спадщина співця.знедоленого селянства А. Тесленка (1882—1911), бо сам він не дожив й до тридцяти років. Але це був сильний і оригінальний талант. Його два оповідання «Школяр» і «Наука» — цілий розділ дитячої літератури. Трагедія Миколки, допитливої, духовно багатої дитини, що прагне до знань, але замість навчання стає поводирем сліпого жебрака, була трагедією багатьох талановитих дітей бідноти. Завжди голодна Парасочка, що так і не може засвоїти жебрацької науки — це уособлення дітей трудящих, що прагнули радощів дитинства,. Картини дитинства, що є суспільною драмою, проходять через оповідання «Немає матусі». В дитяче читання увійшов і антирелігійний твір А. Тесленка «У схимника».