Твори української дитячої літератури були частіше творами про дітей, ніж для дітей, але найкращі з них тим цінні, що вони хвилювали як дорослого, так і юного читача. Біля джерел дитячої літератури стояв, крім згаданих уже письменників, також видатний представник культурно-освітнього руху на Західній Україні М. Шашкевич (1811—1843), в творчості якого, за словами І. Франка, «тодішні русини відзнаходили свою надію, свою силу, свою людську та народну гідність». У 1836 р. М. Шашкевич уклав для дітей першу українську читанку (вийшла в 1850). Крім переказаних народною мовою біблійних легенд, тут вміщено ряд невеликих повчальних оповідань («З огнем не іграй» і т. д.), байок. Зміст і композиція читанки відповідали віковим особливостям дітей. Цікавим був розділ «Пісеньки і грачки діточі», де вміщені і вірші М. Шашкевича («Дівчинонька мила цвіточки садила»). Хрестоматійною стала його поезія «Цвітка дрібная...».
Серед тих, хто прокладав шлях прогресивній дитячій літературі, був відомий закарпатський культурний діяч і педагог О. Духнович (1803—1865). В його букварі «Книжиця читальная для начинающих» (1847) великий розділ «Шкільні правила» складався з віршів самого автора. Тематично вони пов'язані з різними сторонами життя учнів, мають виховне спрямування («Про діла дітей», «Про майбутню долю дітей», «Про шкільні радощі» та інші).
«Буковинський соловей» Ю. Федькович (1834—1888), прагнучи, щоб навчання в школі було доступнішим і цікавішим, підготував декілька читанок і «Буквар». Хоча вони не були прийняті як підручники, все ж свідчили про велику увагу письменника до змісту навчальних посібників, до добору для них текстів значної ідейно-естетичної цінності. Твори Ю. Федьковича збагачували дитячу літературу. У віршах «Дитина» і «Сироти» він дав картини важкого дитинства. Ніжністю, теплотою пронизані його твори з спеціального циклу дитячих поезій: «Вороний», «До школи», «Хто що має», «Учіться».
Твори С. Руданського розширили коло дитячого читання. За мотивами народного тваринного епосу він написав цикл байок «Приказки про звірів», за зразком пісень-небилиць «Переслів'я». Це твори гумористичного характеру, що особливо приваблює дітей. Іскристий гумор наблизив до дитячого читача найбільш оригінальну частину спадщини С. Руданського — співомовки.
Популярними серед дітей були вірші та байки Є. Гребінки («Сонце да вітер», «Школяр Денис», «Соловей»).
У дитячу літературу ввійшли обробки народних казок, переказів, приказок І. Манжури (1851—1893). Поема-казка «Трьомсин-богатир» — один з найкращих творів цього жанру в дитячій літературі. Пригодницький сюжет, героїчне забарвлення, незвичайні подвиги богатиря близькі до народної фантастики, уява письменника лише домалювала образ борця за волю і справедливість. Цікава його поема-казка «Іван Голик», яка тільки в 1961 р. побачила світ. Поетичністю відзначаються казки «Лиха година» і «Злидні», написані за фольклорними мотивами про убогого і багатого. Для дитячих творів С. Руданського та І. Манжури фольклор був основним джерелом тем і образів.
Значно збагатила дитячу літературу творчість О. Олеся (О. І. Кандиба, 1878—1944), зокрема в жанрі пейзажної лірики і віршованої казки. В радянський час кращі його вірші для дітей зібрані у збірці «Від льоду до льоду» (1967), «З журбою радість обнялась» (1969), а такі, як «Ялинка», «Веснянка» стали хрестоматійними. Живий струмінь пісенності надавав їм особливої милозвучності. Поезія О. Олеся вчила дітей образного мислення, його казки, написані переважно за фольклорними мотивами, мали найчастіше форму невеликих, на одну картину п'єс («Солом'яний бичок»).
Оригінальними творами, зокрема нарисами-казками «Новик», «Буряк», «Казка про сонце і його сина», «Дівчина-Чайка» поповнила дитячу літературу Дніпрова Чайка (Л. О. Василевська, 1861 —1927). В казку «Буряк» поряд з розповіддю про природу вона однією з перших в українській літературі в цікавій для дітей формі внесла елементи технології виробництва цукру. За казковими мотивами написані лібретто її опер «Коза-дереза», «Зима й Весна, або Снігова Королева», «Проводи Сніговика-Снігуровича» та інші.
Як новий жанр віршова літературна казка найпродуктивніше (23 твори) представлена П. Білецьким-Носенком (1774—1856). У ній творчо синтезовані традиції фольклорної казки й народної новели з їх побутово-фантастичними перипетіями та міжнародні сюжети й фабули з використанням досвіду українських (І. Котляревський), західноєвропейських (Лафонтен, Вольтер) і російських письменників (О. Сумароков, ї. Дмитрієв). Відому літературну версію письменник, як правило, переосмислює в плані правдивого відтворення етнографічно-побутової національної атмосфери, насичує суспільно-побутовими реаліями, критичним ставленням до панівних верхів, щирим співчуттям до трудових мас. Авторська настанова на комічний ефект, розважальність, натуралізм побутових сцен, згрубіла лексика, широке використання народної демонології, бурлескний стиль поєднуються в казках Білецького-Носенка з гуманістичними моральними ідеалами, з антикріпосницьким, просвітительським поглядом на зображуване, з історичною народною пам'яттю, з точним відтворенням місцевого колориту і реалій, з ліричними повчальними авторськими відступами («Навісная», «Вовкулака», «Кумедійщик», «Мильні баньки», «Пан Писар», «Урок панам»)
І. Нечуй-Левицькнй (1838—1918) — написав декілька творів спеціально для дітей. Казка «Запорожці» розповідала про минуле, але так, що засуджувала тогочасну дійсність
Моральпо-етичні теми знайшли відображення в казках «Вдячний лев» та «Мавпа-злодюжка», в гумористичних оповіданнях «Вітрогон», «Невинна», «Попались. Дитячі різдвяні сцени». Створення образів хлопчика-шкоди Василька, допитливих і кмітливих дітей Марка і Славка — це вже вклад в тодішню дитячу літературу.
