Серед відомих українських церковних і громадських діячів, істориків церкви і освітян вирізняється постать митрополита Іларіона (в миру Іван Іванович Огієнко ). Протягом усього свого життя, займаючи чи-то світські, чи церковні посади, він проніс любов до свого краю, рідної мови, православної церкви.
Народився І.І.Огієнко 15 січня 1882 року в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії. У 1896 році закінчив початкову школу і вступив до чотирирічної військової фельдшерської школи в Києві. З утворенням Центральної Ради в Києві Огієнка обирають членом ради новоутвореного Міністерства освіти. Він виступає з ініціативою про заснування Українського народного університету, який був відкритий у жовтні 1917 року, а у серпні 1918 року перетворений на Український державний університет. До урочистого відкриття цього навчального закладу професор І.І.Огієнко розробляє новий курс лекцій «Українська нова культура».
Перше місце у вивченні рідної мови, як зазначає Іван Огієнко, особливо тепер посідають дитячі журнали. Однак усі дитячі журнали, зокрема, «Світ Дитини», «Дзвіночок», «Наш Приятель», видаються місцевою мовою, а не літературною. Читачі навчаються тільки мови регіональної. «Час вимагає, а потреби цілого народу наказують, щоб усі наші дитячі журнали негайно перейшли на літературну всеукраїнську мову» .Звісно, ця мова повинна бути проста та зрозуміла дітям. Важливо, щоб читач розумів, що читає, «щоби по перечитанню не осталось в душі його непевне і темне вражінняабо половинні мислі...».
А також важливо добирати твори, простежуючи їхній вплив на маленьких читачів. Головно зосереджувати увагу на тих творах, які «образують розум і дух і становлять таким чином здоровий корм душі...» .
У педагогічній науці якийсь час була поширена думка, щодо наших наймолодших треба звертатися місцевою мовою. Як пише Іван Огієнко, ця думка сьогодні не має багато прихильників, бо той, хтовважає, що до дитини треба промовляти тільки місцевою мовою, «мусить визнати за конечне й потрібне» створення, скажімо, букварів і читанок для лемків, гуцулів, бойків, волиняків та інших .Всенаціональною мовою може бути тільки мова літературна, як в усіх культурних народів світу. «І тільки ця всенаціональна соборна літературна мова стане для української інтелігенції правдивою «рідною мовою», правдивим двигуном духової культури цілого нашого народу» Пресу і друковану книжку Іван Огієнко називає третім «могучим двигуном» (після церкви і школи). Зазначає, що «коли цей третій двигун... перейде на соборну літературну мову, аж тоді тільки настане в нас правдива гармонія поміж рідною мовою та духовою культурою народу»
Дитина, яка навчиться літературної мови з дитячих журналів та книжок, згодом «скріпить і побільшить своє знання», стане свідомо поруч з тими, хто творитиме всеукраїнську літературну мову й культуру
З огляду на це особливої уваги потребує мова дитячих видань, що вимагає великої праці від редакторів дитячих і шкільних видань, а також письменників. «Усі працівники слова, — зауважує Іван Огієнко, — мусять пам’ятати, що несуть велику відповідальність перед своїм нар одом за створення соборної літературної мови»
