Записувати дитячий фольклор почали на початку XIX ст. Вчені вважають, що першою з'явилася друком колискова пісня «Ой ходить сон коло вікон» на сторінках альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Значна кількість записів дитячого фольклору була вміщена у багатотомному виданні «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (1872 —1878).
У 80—90-х рр. XIX ст. дитячий фольклор з'являвся досить часто як на сторінках журналів, так і окремими добірками у спеціальних збірниках і виданнях. Помітним явищем була поява невеликої за обсягом збірки дитячого фольклору «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині» (1903), упорядкованої Лесею Українкою та її чоловіком К. Квіткою.
Дитячий фольклор — це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей.
Визначальні риси дитячого фольклору – своєрідність відображення в ньому реального життя, органічне сплетіння елементів реальності й фантастики, потяг до гри словами, їхнім змістом, до таємничості, загадковості.
Мета дитячого фольклору – дати дитині перші відомості про навколишній світ, людські стосунки, засобами мови колисанок, забавлянок, потішок, формувати кращі риси характеру.
Мета дитячого фольклору – дати дитині перші відомості про навколишній світ, людські стосунки, засобами мови колисанок, забавлянок, потішок, формувати кращі риси характеру.
Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки).
Другу частину дитячого фольклору становлять твори, які виконують діти середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей.
