Після проголошення незалежності України і підтвердження цього акта Всеукраїнським референдумом почалася розбудова не залежної держави — України.
Головними завданнями цього процесу були:
• творення власної суверенної держави;
• демонтаж тоталітарних структур;
• становлення багатопартійності;
• перетворення централізованої державної економіки в багатоукладну ринкову економіку;
• національне відродження;
• утвердження України як повноправного суб'єкта міжнародного права.
Усі громадяни СРСР, які постійно проживали на території України, стали її громадянами. Була введена нова державна символіка й атрибутика. У січні 1992 р. затверджено новий гімн «Ще не вмерла Україна» (автор музики — М. Вербицький). Державний прапор — синьо-жовтий; у лютому 1992 року — малий герб у вигляді тризуба, який є головним елементом вели кого Державного герба. Україна створила власні збройні сили, були сформовані інститути влади. Таким чином, було утворено усі атрибути держави — від кордонів до нагородної системи.
У країні склалася реальна багатопартійність, яка традиційно поділяється на три напрямки: ліві партії, центристські та праві. Ліві партії проголошують своєю метою соціалізм чи суспільство, де буде забезпечена соціальна рівність громадян, домінуватиме державна власність на засоби виробництва. Сюди належать Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України. Центристські партії притримуються поміркованих політичних позицій, виступають за розвиток ринкових відносин, розвиток приватної власності у поєднанні з необхідністю соціального захисту населення. До них належать Соціал-демократична партія України (об'єднана), Партія Зелених, Народно-демократична партія України. Праві партії виступають за ринкові реформи, пріоритет приватної власності, захищають ліберальні цінності. До них належать Народний рух України, Українська Республіканська партія, Конгрес Українських Націоналістів.
У 1992-1994 pp. політична ситуація в країні була досить гострою. Погіршувалось соціально-економічне становище, калейдоскопічно змінювались прем'єр-міністри, ішла боротьба за владу між президентом Л. М. Кравчуком та Верховною Радою, яка заперечувала проти передачі виконавчої влади від рад до президентської структури. За 1992-1994 pp. Верховна Рада прийняла близько 450 законів, але більшість з них не спрацювала. Суперники обвинувачували один одного в погіршенні соціально-економічного становища. У цій ситуації президент і Верховна Рада вирішили достроково припинити повноваження і провести нові вибори.
