Про колоніальної відсталості галицьких земель свідчило стан їх промисловості. 85% підприємств були дрібними, на кожному з них працювало в середньому 20 чол. Продуктивні сили в краї розвивалися відповідно до інтересів польської економіки. Тут переважали ті галузі, які давали високі прибутки без значних капіталовкладень, а саме: нафтовидобувна, деревообробна, харчова та деякі інші. Зберігалася ремесло. Понад 80% населення краю займалося сільськогосподарським виробництвом.
Слабо розвивалася промисловість Закарпаття, в якому в 1926 р. налічувалося всього 92 підприємства, яке до того ж було напівкустарним, дрібним. В умовах іноземного панування гальмувався також і розвиток сільського господарства. Українські селяни страждали від малоземелля. Аграрні реформи, які проводилися, не могли задовольнити потреби українського села. Мало місце масовий селянський рух, масова еміграція за кордон. Економіку західноукраїнських земель періодично потрясали кризи.
Західні українці зуміли організувати економічну самооборону проти іноземної експлуатації. Вже в перші повоєнні роки була створена широка мережа споживчих, закупівельно-збутових, кредитних, виробничих кооперативів. Закупівельно-збутові кооперативи змогли організувати заготівлю сільськогосподарських продуктів серед своїх членів, забезпечення їх реманентом, насінням. Селянські кооперативні об'єднання налагодили експорт окремих видів продуктів за кордон.
2. Відновлення радянської влади в західних областях України.
В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946—1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. Лише в сільські школи західноукраїнських областей у 1944-1950 рр. було направлено майже 44 тис. учителів, у Західну Україну прибуло 20 тис. кваліфікованих робітників, чимало інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки. У 1950 р. у Західній Україні налічувалося 88 тис. комуністів проти 31 тис. у 1946 р.
У грудні 1945 р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях. Згодом подібні підрозділи було організовано в галузевих міністерствах, інших управлінських республіканських структурах. Питаннями щодо західних областей відав один із заступників голови уряду, а в міністерствах — один із заступників міністра.
За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.
У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.
Операція «Вісла» Військова діяльність ОУН-УПА поширювалась і на польську територію - Холмщину, Лемківщину, де повстанці захищали українське населення від терору польської комуністичної адміністрації. Проти них воювали польські дивізії. 12 березня 1947 р. в бою з загоном УПА загинув заступник міністра оборони Польщі Кароль Сверчевський, але повстанці були розбиті і припинили опір. 29 березня 1947 р. польський уряд прийняв антигуманне рішення провести операцію "Вісла" - насильно депортувати українське населення з рідних земель на північ і захід Польщі з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. Кривава операція "Вісла" тривала з квітня до серпня 1947 р. і охопила понад 140 тис. чол. Значна частина депортованих загинула під час переселення, а в тюрмах і концтаборі Явожно, Таким чином, поляки нарешті розв'язали "українську проблему", що стояла протягом століть.
