Загострення відносин з Польщею були обумовлені Першою світовою війною. У 1920 році на більшій території України була встановлена радянська влада. Темі відновлення Польської держави, одержавши незалежність від радянського уряду, керівництво Польщі на чолі з Ю. Пілсудським проводило політику об’єднання всіх польських земель в єдину державу, що логічно з точки зору польського уряду, але нелогічним і антилогічним було його стремління приєднати до Польщі і українські землі, які польська влада розглядала як споконвічні польські володіння.
Польська Радянська Росія готувалися до війни і ареною воєнних дій знову ставала Україна. До українського питання неодноразово поверталися політики обох держав; в ході війни чи після її закінчення. Україна стала своєрідним “яблуком роздору” на світовій арені.
24 квітня 1920 року між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об´єднанні сил для боротьби з більшовиками (Польща мусила забезпечити петлюрівців озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування — продовольством, фуражем тощо).
Політична, торговельно-економічна та військова конвенції спільно утворили Варшавський договір, який фактично став трампліном для початку радянсько-польської війни. Вже 25 квітня 1920 року об´єднані польсько-українські військові формування (20 тис. польських і 15 тис. українських воїнів) перейшли Збруч і почали активні бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага в силах принесли успіх. Тільки протягом першого тижня боїв було здобуто Житомир, Бердичів, Козятин. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Проте навіть у ході цієї переможної воєнної кампанії збройним формуванням Під-судського та Петлюри не вдалося реалізувати своїх планів На одеському напрямку вони не змогли вийти до Чорного моря. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород — Бориспіль. Не виправдалися сподівання на вибух масового антибільшовицького повстання в тилу Червоної армії.
Після того, як у листопаді 1920 р. ціною величезних втрат радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася[3, c. 146-147].
Отже, укладена Польщею та УНР Варшавська угода не Досягла своєї мети і не дала змоги реалізувати плани ні Ю. Пілсудському, ні С. Петлюрі. Не виправдали себе розрахунки на слабкість Червоної армії, критичність ситуації в радянській державі, на допомогу Антанти та на вибух антибільшовицького повстання тощо. Відповіддю на швидкий наступ польсько-українського війська став потужний контрнаступ більшовицьких сил. Водночас були прорахунки і з радянської сторони. її сподівання на спалах революції у Німеччині, розгортання світової революції, пролетарську солідарність та широку підтримку більшовицької Політики трудящими світу зазнали краху.
Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки Перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.
