Навесні-влітку 1919 р. Добровольча армія А.Денікіна захопила Україну. Радянську владу було ліквідовано. Денікінський режим в Україні спрямовував свої зусилля на захист інтересів поміщиків і підприємців
Виступаючи за єдину неподільну Росію, А.Денікін, відмовляв українцям у створенні своєї незалежної держави. Режим негативно ставився до будь-яких проявів українського національного життя. Адміністрація видала наказ про зняття портретів Т.Шевченка в усіх установах. Земствам заборонялось надавати матеріальну допомогу українським школам, у навчальних закладах скасовувалося викладання українознавчих предметів, було згорнуто діяльність Української академії наук. Влада ініціювала та розпалювала національну ворожнечу. Особливого розмаху набули єврейські погроми, яких за період денікінщини в Україні було вчинено понад 400.
Прийшовши на зміну більшовицькому, денікінський режим не здійснив якісних зрушень в економічному житті українського суспільства. В окремих сферах він був ще більш жорстким, ніж комуністичний, зокрема в галузі міжнаціональних відносин. Військова диктатура тяжким тягарем лягла на плечі трудового народу.
Восени 1919 р. наступальні можливості білогвардійців з об’єктивних причин почали танути. По-перше, це сталося через посилення повстанського руху в Україні, на придушення якого А.Денікін вимушений був знімати військові частини з фронту. По-друге, наступ денікінців на Москву розтягнув лінію фронту і для активних дій потрібно було постійно збільшувати кількість військ, а їх не вистачало. По-третє, проведена білогвардійцями мобілізація селян формально збільшила армію А.Денікіна, але водночас зробила її недисциплінованою, з великою кількістю дезертирів. Окрім того, селянство на цьому етапі схилялось до підтримки більшовиків, оскільки їх перемога над денікінцями усувала загрозу втратити поділену поміщицьку землю. Майже кожне село мало свої загони самооборони, які давали відсіч денікінцям у їх спробах проводити реквізицію хліба та інших продуктів необхідних для забезпечення білогвардійської армії.
Активно діяли проти денікінців і селянські отамани Д.Зелений, Н.Махно та ін. У серпні під керівництвом Н.Махна зосередилося чотири корпуси, які згодом об’єдналися у Революційно-повстанську армію України (махновців). Загони повстанців складалися з кінноти та піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами. Формування махновців були дуже рухливі. Вони здійснювали постійні рейди по тилах денікінців, сковували їх сили і серйозно гальмували просування білогвардійців. Восени А.Денікін вимушений був кинути проти махновців два своїх кращих корпуси, але це не дало радикальних змін.
В середині жовтня 1919 р. Червона армія, створивши кількісну перевагу над військами А.Денікіна, одержала можливість перейти у контрнаступ. Головний удар більшовицьке керівництво спрямувало у напрямі Харків-Донбас-Ростов-на-Дону. Через деякий час радянські війська перейшли у наступ по всьому фронту. Зокрема 6 листопада вони вибили денікінців з Чернігова, 12 грудня оволоділи Харковом, а 16 грудня 1919 р. увійшли до Києва. Наприкінці 1919 р. ініціатива перейшла до Червоної армії і згодом денікінці були повністю витіснені з території України.
