1. Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції й повалення самодержавства в Росії кардинально змінили суспільно-політичний устрій. До скликання Установчих зборів найвищим органом влади став Тимчасовий уряд у Петрограді, який проголосив демократичні свободи й розпочав реорганізацію органів управління.
На хвилі народного піднесення та згуртування національних сил у Києві 3-4 березня 1917 р. було створено Центральну Раду. До неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства. Головою Ради 7 березня було обрано видатного історика та громадського діяча М. Грушевського. На початку свого існування Рада, претен-дуючи на роль органу влади загальноукраїнського масштабу, фактично складалася з представників лише київських організацій. Виникало питання щодо її легітимності. На підтримку Центральної Ради 19 березня у Києві була проведена багатотисячна маніфестація, яка завершилась мітингом. У прийнятій резолюції ставилася вимога скликати Установчі збори Росії й надати автономію Україні.
Важливе значення у становленні й зміцненні Центральної Ради мав Всеукраїнський національний з'їзд (конгрес), що відбувся у Києві 6-8 квітня 1917 р. за участі 600 представників від різних українських політичних, культурних, професійних організацій. Конгрес висловився за національно-територіальну автономію України у складі Російської федеративної демократичної республіки, визначення кордонів автономій, забезпечення прав національних меншин, які проживають в Україні. Було рекомендовано створювати місцеві органи самоврядування у формі сільських, повітових і губернських комітетів, які мали формуватися на основі рівного й загального виборчого права.
З'їзд обрав 155 членів Центральної Ради, санкціонувавши її утворення як найвищого територіального органу влади в Україні. Із загальної кількості мандатів дві третини надавалися губерніям і містам, одна третина — партіям і громадським організаціям. По одному мандату отримали українські національні ради Петрограда й Москви. Головою Ради знову було обрано М. Грушевського. Рада обрала Комітет у складі 20 (пізніше 40) осіб, який до утворення уряду був по суті її виконавчим органом.
З'їзд санкціонував майбутнє поповнення Центральної Ради делегатами від робітників, селян, солдатів після їх обрання на відповідних з'їздах. На підставі цього рішення у червні — липні 1917 р. до Ради увійшли: Всеукраїнська Рада військових депутатів (130 осіб), Всеукраїнська Рада селянських депутатів (212 осіб), Виконавчий комітет Всеукраїнської Ради робітничих депутатів (близько 100 осіб). Рада поповнилася ще й представниками національних меншин (росіян, поляків, євреїв та ін.), які становили близько 30 % депутатського корпусу. За даними мандатної комісії шостих загальних зборів (сесії), на початок серпня 1917 р. чисельний склад Центральної Ради був такий: а) повинно бути усіх членів — 792; б) скільки обрано — 643; в) скільки присутніх — 447.
Порядок діяльності Ради визначався Наказом Української Центральної Ради від 5 травня 1917 p., згідно з яким робота її мала здійснюватись через Загальні збори й Комітет. Чергові Загальні збори мали скликатися раз на місяць, надзвичайні — в разі необхідності. Комітет, або, як його пізніше називали, Мала Рада, за постановою від 12 липня, визначався як постійно діючий розпорядчий орган, що мав право кваліфікованою більшістю (не менше 2/3 складу) здійснювати й законодавчі функції. Рішення Центральна Рада приймала у формі універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.
Таким чином, Центральна Рада, що хоча й сформувалась шляхом делегування, а не загальним демократичним вибором, за своїм представницьким складом, функціями, значенням та формами діяльності є прообразом парламенту України. До того ж і сама вона у своїх документах наголошувала на тому, що є тимчасовим органом і діє доти, доки не будуть вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори".
2. Утворення Української Центральної Ради. Українські національно-демократичні сили усвідомлювали необхідність консолідації та створення об'єднаного суспільно-політичного центру, і за ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) 4 березня 1917 р. утворили Українську Центральну Раду (УЦР). У короткий час УЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.
Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямків діяльності відіграли три провідні українські партії:
- Українська соціал-демократичної робітнича партія (УСДРП);
- Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР);
- Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ).
Обране 7 березня керівництво Української Центральної Ради очолив Михайло Грушевський, заступниками голови стали Дмитро Антонович, Д. Дорошенко, Ф. Крижанівський. Важливу роль у діяльності ЦР відіграли Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Борис Мартос, Симон Петлюра та ін. її членами стали багато відомих українських письменників, істориків, юристів. За переконаннями більшість із них були автономістами-федералістами - прихильниками автономії України у складі Росії. Частина членів Центральної Ради були самостійниками - прихильниками негайного проголошення незалежності України.
Весь період існування УЦР можна поділити на два етапи:
- автономістський (березень 1917 - січень 1918 р.);
- самостійницький (січень - квітень 1918 р.).
Михайло Грушевський сформулював програму і платформу Української Центральної Ради, основною метою якої було домогтися від Тимчасового уряду визнання і проголошення національно-територіальної автономії України.
Почавши свою діяльність з нечисленної організації, до якої входили відомі діячі українського національно-визвольного руху, Українська Центральна Рада набувала все більшого авторитету і згодом стала, по суті, українським парламентом.
Повний склад ЦР до осені 1917 р. нараховував 822 представники політичних партій, громадських організацій, територіальних представництв, профспілок, селянських союзів. Четверта частина місць у ЦР належала російським, польським, єврейським та іншим партіям (соціал-демократам, есерам, Бунду). За ними стояли мільйони жителів України. Це давало УЦР всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органа.
Керівництво УЦР стало створювати в повітах, містах, губерніях українські ради, підтримувало заходи щодо створення української преси, введення української мови в школах і становлення українських культосвітніх організацій («Просвіт»).
Навесні 1917 р. в Україні склалися три центри влади:
- Тимчасовий уряд у Петрограді віддав наказ про перехід влади на місцях до рад об'єднаних громадських організацій (громадських рад), губернських земських установ, комісарів Тимчасового уряду;
- Ради робітничих і солдатських депутатів;
- Українська Центральна Рада - центр українського національно-демократичного руху.
