1. У серпні 1914 року почалася Перша світова війна. Впродовж більш як чотирьох років в ній брали участь 33 держави з населенням понад півтора мільярди чоловік, або три чверті населення земної кулі.
Український народ опинився між двома супротивниками. Понад три з половиною мільйони українців виступили на боці Росії, 350 тисяч – Австро-Угорщини. Галичина стала на Південно-Західному фронті ареною найкровопролитніших боїв. Війна зумовила глибокий розкол національного руху.
У 1914 році москвофіли, що виїхали із західноукраїнських земель, заснували в Києві Карпато-російський визвольний комітет, що закликав галицьких українців зустрічати російську армію як визвольну.
Водночас група діячів українського визвольного руху, які виїхали з Наддніпрянщини, утворили у Львові Союз визволення України (СВУ). На думку його фундаторів Дмитра Донцова, Володимира Дорошенка, Андрія Жука та інших, Союз мав представляти інтереси українців, що перебували під російським пануванням, і за допомогою Австрії створити Українську конституційну монархічну державу.
На початку серпня 1914 року у Львові було створено Головну Українську раду, яку очолив відомий політичний діяч Кость Левицький. У своєму маніфесті Рада закликала галичан до одностайного виступу проти царської Росії.
Австрійська влада, зазнаючи невдач на Південно-Західному фронті під тиском російських військ, які зайняли всю Західну Галичину та Буковину, пристала до ініціативи Головної Української ради і дозволила їй утворити у складі австрійської армії Легіон українських січових стрільців.
Стрілецький рух виник в Галичині ще в грудні 1912 року з ініціативи львівських педагогів і студентських товариств.
Своєрідним підсумком напруженої роботи став огляд, присвячений 100-рiччю з дня народження Тараса Шевченка, який вiдбувся 28 червня 1914 року у Львовi. У марші вулицями мiста та в масових вiйськово-спортивних заходах взяли участь 12 з половиною тисяч осiб.
Вступивши до легіону, який входив до складу австрійської армії, новобранці зобов’язані були присягнути на вiрнiсть австрійському цісарю Францу Йосифу. Але добровольці таємно складали і іншу присягу – на вірність Україні. "Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крови…"
Наприкінці вересня 1914 року стрілецькі сотні вступили в перші бої з кубанськими козаками поблизу Верецького і Ужоцького перевалів. У складі австрійської дивізії вони брали участь у захопленні Борислава і Дрогобича. І лише за допомогою резервів, перекинутих з-під Перемишля, російському генералові Олексію Брусилову вдалося відновити ситуацію.
На початку березня 1915 року січовики, доукомплектовані селянами із закарпатських сіл, зайняли позиції і вели запеклі бої на схилах гори Маківки, відкинувши російські війська за ріку Головчанку, згодом здійснювали бойові дії в подільських степах між Серетом і Стрипою.
2 листопада 1915 року зусиллями галицьких куренів був ліквідований прорив російських військ на Бережани. В околицях міста щойно реформований полк січовиків втратив убитими, полоненими й пораненими понад тисячу старшин і стрільців.
У травні 1916 року російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала Брусилова завдали австрійцям значних ударів і знов захопили Галичину і Буковину, а у серпні підійшли до Карпатських перевалів. На зайнятій території було відновлено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, в якому тривали переслідування українського населення.
1918 року у Наддніпрянській Україні тривала національно-демократична революція, а західноукраїнські землі після розпаду Австро-Угорщини також опинилися у вирі визвольної боротьби українців за створення власної державної інституції.
2. У перший день Першої світової війни, 1 серпня 1914 року, лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду (ГУР, голова – К. Левицький). Третього серпня ГУР видала маніфест до українського народу в Галичині, закликаючи до боротьби за визволення України. Однією з перших справ, якою зайнялась ГУР, було створення Української бойової управи (очолив К. Трильовський), а та, в свою чергу, спрямувала свою діяльність на організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.
Австрійське командування дало згоду на формування українського легіону під назвою "Українські січові стрільці" (УСС). Не будучи впевненим у його лояльності, уряд обмежив чисельність легіону УСС до 2,5 тис., хоча добровольцями записалось близько 28 тис. (для озброєння легіону австрійці передали 7 тис. важких однозарядних крісів, які ще в 1888 р. були зняті з озброєння). Для формування легіон на початку вересня перевели в Закарпаття, в район м. Мукачево. Тут було утворено три стрілецькі курені. Командиром легіону став директор Рогатинської приватної української гімназії М. Галущинський. Перший курінь очолив підстаршина Д. Вітовський, майбутній керівник збройного повстання 1 листопада 1918 р. у Львові. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.
В перші бої легіон УСС вступив в кінці вересня 1914 р. в районі Ужоцького перевалу. В кінці 1914 – на поч. 1915 р. стрільці охороняли карпатські перевали. "Усуси" проявили зразковий героїзм у битвах з російськими частинами на горі Маківка у травні 1915 р. (в жорстоких боях втратили 42 чол. вбитими); під Галичем у червні 1915 р. і над р. Стрипою влітку - восени 1916 р. (близько 1 тис. стрільців потрапило в полон, пізніше з них було сформовано полк Січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем – полк, який брав активну участь в національно-демократичній революції 1917-1920 рр.).
Після великих втрат залишки полку УСС вивели в тил на доукомплектування, після чого в лютому 1917 він повернувся на фронт (очолив полк М. Тарнавський). У 1918 р. у складі австрійської армії полк УСС здійснив похід на Україну під командуванням сина австрійського ексгерцога Стефана-Вільгельма Габсбурга, якого, до речі, українці називали Василем Вишиваним (він знав українську мову і навіть писав українською мовою вірші). Пізніше Січові стрільці відіграли визначну роль в революційних подіях 1918 р. та творенні ЗУНР.
Отже, оцінюючи значення УСС, слід пам'ятати про те, що в силу своєї малочисельності вони, звичайно, не вирішували долю Першої світової війни, на фронтах якої вели активні бойові дії мільйонні армії, тому немає підстав, а врешті, й необхідності перебільшувати їх значення і роль у військових подіях 1914–1918 рр. Але це ні в якій мірі не применшує ролі і значення УСС, які в узагальненому вигляді полягали в наступному:
1. Це були перші військові формування українців після знищення українських козацьких полків Катериною II, вони стали зародком майбутньої армії.
2. УСС складалися з найкращих представників українського галицького суспільства – вчених, літераторів, журналістів, митців, студентської та гімназійної молоді тощо. Тому не дивно, що вони залишили після себе добре задокументовану історію легіону та багату літературно-пісенну спадщину.
3. Ідейна та культурно-мистецька спадщина УСС стала інтегральною частиною національної свідомості галицьких українців XX століття.
4. Велика пропагандистсько-виховна робота серед населення краю.
5. Їх героїзм та самопожертва служили прикладом наступним поколінням борців.
6. Діяльна конструктивна участь УСС у революційних подіях 1917–1920 рр. (до речі, на територіях, які були під контролем УСС, не зареєстровано жодного факту насильства щодо цивільного населення тощо).
