пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

54.Україна в революції 1905-1907 рр.

1.    У 1905 р. в Російській імперії спалахнула перша буржуазна революція. Активну участь в ній прийняло українське населення. Революція виникла як закономірний результат буржуазного поступу країни і небажання царату вирішити «болючі питання» політичного та соціально-економічного життя — демократичні перетворення, встановлення 8-го- динного робочого дня, перерозподіл земельної власності на користь селянства, надання свободи пригнобленим народам тощо. Останнє надало революційним подіям в Україні специфічного змісту.

    У відповідь на «кровавое воскресенье» в Україні протягом січня — березня 1905 р. страйками було охоплено понад 320 заводів, фабрик й майстерень. Слідом за робітничим класом виступило й селянства за січень — березень відбулось близько 140 виступів. Революційна стихія сколихнула й передові кола демократичної інтелігенції, середні верстви міст, студентство, учнівську молодь. Навесні і влітку 1905 року революція наростала і набувала справді всенародного характеру. Так, селянські виступи охопили майже половину повітів. Захиталась і армія — серед військових теж вибухнула низка повстань. Найбільшим з них було повстання на броненосці «Потемкин» 14—25 червня 1905 року.

     У жовтні 1905 року відбувся всеросійський політичний страйк. В Україні страйкувало 120 тис. чоловік (по Росії — понад 2 тис.) — робітники, службовці та інші верстви Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси. Страйк паралізував сили уряду і примусив царя видати 17 жовтня маніфест про «громадські свободи» і скликання законодавчої Думи із залученням до виборів усіх верств населення.

     У грудні 1905 року по Україні прокотилась хвиля збройних повстань робітників Катеринослава, Олександрійська, Донбасу, Харкова, що були організовані РСДРП. Вони закінчились поразкою, і після цього революційний тиск на царат значно послабшав. Але революція ще продовжувалась півтора роки.

     Народні маси України активно боролися проти національного гноблення. Поряд з основними соціальними вимогами вони висували гасла рівноправності всіх народів, виступали проти великодержавно-шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідної мовою.

      На захист своїх національних прав виступали робітники Харкова і Києва, селяни Катеринославщини і Поділля,службовці Полтавщини і Чернігівщини. Активну участь у боротьбі проти національного гніту брала українська інтелігенція. Студенти Київського, Харківського та Новоросійського (Одеського) університетів вимагали вільного розвитку української мови і культури, викладання рідною мовою в школах і вищих навчальних закладах, створення українознавчих кафедр.

     Отже, національно-визвольний рух в Україні охопив всі верстви населення і хоча боротьба різних соціальних верств української людності проти великодержавної політики була різною за формами і методами, але переважну більшість українців об’єднувало прагнення політичних свобод і автономії України в складі демократичної Росії.

    Під впливом першої російської революції в західноукраїнських землях боротьба за демократичні свободи і політичні права українства посилилась. Так, 28 листопада 1905 року в Австро-Угорщині відбувся одноденний політичний страйк, під час якого масові збори та демонстрації пройшли у Львові, Станіславі, Перемишлі, Тернополі, Чернівцях та інших містах. У листопаді 1905 року було утворено «Народний комітет» у справі виборчої реформи на чолі з Ю. Романчуком та К. Левицьким. Масові виступи в краї не припинялись у 1906—1907 роках.

    Під тиском народних мас імператор Австро-Угорщини ЗО січня 1907 року видав указ про запровадження нового виборчого закону, який принципово не змінив пригнобленого становища українців. Це надало боротьбі за реформу сеймової виборчої системи (тобто системи обрання місцевої влади) загальнонаціонального характеру.

     В день відкриття крайового сейму 29 вересня 1907 року у Львові відбувся 15-тисячний мітинг протесту. Представники від 25 міст і повітів Галичини вимагали від уряду загального виборчого права при виборах крайового сейму. Ця вимога і подалі була гаслом боротьби українців за свої права. Але слід зауважити, що порівняно з Росією права українців в Австро-Угорщині були значно ширшими.

     Таким чином, незважаючи на поразку, революція 1905—1907 рр. мала важливе значення в історії України. Вона сприяла піднесенню національної самосвідомості українського народу, розвитку національно-визвольного руху. Набутий українською людністю досвід боротьби за свої політичні права було використано у наступні роки.

2.

     У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився в демократичну революцію 1905-1907 рр., у якій населення України взяло активну участь.

     На Наддніпрянщині діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.

      Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р. - в період розвитку революції по висхідній лінії:

    o червень - збройне повстання на панцернику "Потьомкін";

    - жовтень - загальний політичний страйк, який змусив царя Миколу II піти на поступки і видати Маніфест 17 жовтня, проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;

    - листопад - повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.Шмідтом;

    - виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б.Жаданівським;

    - грудень - збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їх придушення революція пішла на спад.

     В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було на передньому плані боротьби.

     Національний рух в період революції мав значні здобутки:

- після Маніфесту 17 жовтня з'явилася легальна українська преса. Усього в 1905-1907 pp. виходило 24 періодичні видання;

- виникла культурно-освітня організація "Просвіта", яка мала філії у багатьох містах України. У діяльності "Просвіти" брали участь М.Аркас, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Л.Українка, МЛисенко, Панас Мирний, Д.Яворницький та інші прогресивні діячі;

- відкривались українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах;

- активну діяльність у першій Думі (1906 р.) та в другій Думі (1907 р.) розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга.

 

 


02.06.2015; 22:32
хиты: 193
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь